У давні часи жив на світі жадібний Пак. На що б він не дивився, усе кортіло йому взяти собі.
Якось потрапив до його капкана бурундук, та не простий, а зі срібним хутром.
Зрадів Пак, хотів його вбити. І раптом промовив бурундук людським голосом:
— Не вбивай, відпусти мене! За це я дам тобі стільки срібла, скільки ти побажаєш.
— Скільки захочу? — запитав Пак. — Тоді зроби так, щоб усе, до чого я доторкнуся, ставало срібним, і щоб усе це було моїм.
— Буде по-твоєму, — сказав бурундук.
Тоді жадібний Пак схопив капкан, і капкан став срібним.
Зрадів Пак і відпустив бурундука.
Прибіг додому і скоріше доторкнувся до дверей, бачить — перед ним срібні двері; схопив ківшик для води — зробився ківшик срібним; зняв чоботи — і ті срібні; килим на підлозі, куди поставив чоботи, теж срібний.
Жадібний Пак нарадуватися не може на таке багатство: бігає по будинку, за все хапається, і все перетворюється на срібло.
Утомився, їсти захотів, та от лихо: уся їжа теж на срібло перетворюється, тільки-но він її торкається. «Нічого, перетерплю як-небудь, — думає жадібний Пак, — адже багатство в мене буде он яке! Усі мені заздритимуть».
І справді, знайшлися люди, що заздрили Паку, та недовго.
Почали усі помічати, що товстий Пак перетворився на тонкого Пака, і день у день ставав усе тоншим і тоншим. Потім він зліг у своє холодне тверде срібне ліжко та й помер у ньому від холоду і голоду.
