Просивсь подорожній чоловік зимою, де б переночувати, та де не проситься, усе заставляють казки казати. Усю слободу обійшов, а далі і дума: «Дай скажу, що знаю». Сказав, що знає, його зараз і пустили. Дали повечеряти:
— Ну, тепер кажи казки.
— Тільки,— каже,— не перебивайте, а то хто переб'є, тому й доказувати.
— Добре,— кажуть.
От він і почав:
— Ходив я, ходив та прийшов у вашу слободу, став на ніч проситись, аж ніде не пускають.
Проказав це та знов:
— Ходив я, ходив…
А тоді господиня слухала-слухала та й каже:
— Що це ти все одної та одної? Кажи ще другу.
— Е, тітко, ви перебили, вам і доказувати.
Та й почала:
— Носив десь кат гостя, носив та й до нас заніс, носив десь кат гостя…
А дочка:
— Та годі вам, мамо, вже скоро світ.
— Е, ти перебила, тобі й доказувати!
— Та що, мені спати хочеться.
Та як засперечались, то до світа сперечались, а той чоловік виспавсь та й пішов.
