Жив собі раз один чоловік. А в нього був старий пес. Коли пес зовсім постарів, чоловік його прогнав.
Побіг пес дорогою. Бачить: у пилюці купається горобець. Почав підкрадатися, хотів би спіймати того горобця. Хочеш мене з’їсти?—питає горобець.
— Хочу, бо дуже голодний.
— Не їж мене. Якщо ти голодний, то ходи зі мною у село і там наїсися.
Підійшли до села.
— Почекай, я підлечу й побачу, що хто робить,— каже горобець.
Підлетів і побачив, що жінка колотить масло.
Питає він пса:
— Чи будеш їсти масло?
— Ой-йой, чи буду!
— То ходи зі мною…
Прийшли під ворота
— Тут трохи почекай, а я піду пхатися жінці в очі. Вона кинеться за мною, а ти зайди у двір і їж собі масло… Я з жінкою зайду аж до хати. Вона буде ловити мене. Я сяду на вікно. Жінка з решетом підскочить, ударить по вікну й розіб’є скло — і я вилечу.
Так і було… Потя жінці тичеться у вічі. Жінка думає собі: «Як би я тебе до хижі задурила?»— і помалу, помалу — до хати…
А пес тим часом скочив і їсть масло. Потя, як побачило, що пес уже наївся, сіло на вікно. Жінка з решетом — на нього. Ударила і розбила скло, почала дуже лаяти.
А пес і горобець пішли собі далі.
Вийшли на поле.
— Ну, тепер ти будеш мене доглядати, аби я наївся,— каже горобець.
Поки він надзьобав пшениці, пес знову зголоднів.
— Я знову голодний.
— Ну, ходімо в село, й будеш їсти.
Коло села потя підлетіло і побачило, що чоловік і жінка на дворі засолюють м’ясо. Питає:
— Любиш м’ясо?
— О-йой, чи люблю!
— Ну, ходи зі мною…
Прийшли під ворота. Пес тут залишився, а горобець тичеться у вічі чоловікові і жінці. Обганяються і лають:
— Що за чорт?.. Треба заманити його в хату!
Горобець того й чекав — залетів у хату. Почали його ловити по стінах решетом і ситом.
А тим часом пес смакує м’ясо Коли добре наївся, взяв великий кусок і тягне на вулицю.
А потя побачило, що пес уже ситий, і сіло на вікно. Жінка ситом — по вікну і розбила скло. І потя вилетіло…
Вибігли на двір. Бачать, пес поїв шинку, а другу поніс.
Дивується чоловік:
— Що то за горобець? То не горобець, а наше нещастя… Стільки м’яса поїв пес!
А потя і пес вибігли на поле. Говорить пес:
— Ну, тепер я ситий. Лиш сміятися хочу!
— Тоді вернімося в село, і будеш сміятися.
Коло села потя підлетіло і бачить: у попа люди ціпами жито молотять, а піп стоїть і командує.
Потя полетіло у двір і почало попові докучати. Піп гойкає:
— Люди, бийте потя! Що за душа сідає мені на голову?
— Та як бити потя на вашій голові?
Айбо піп кричить:
— Не дивіться на мою голову, бийте!
Люди б’ють ціпами попа по голові…
Пес під воротами сміється.
Доти попа били-молотили, що почали на нього води лити.
Пес перестав журитися. «З горобцем,— подумав він,— я не пропаду».
Так вони ходили і далі по світу.
