Було, де не було, у сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними потоками… Так би наші вороги держалися на силах, як пісок на вилах. Я їх не лаю, дай їм, боже, що собі гадаю…
Був один циганин, що корчував ліс, а піп туди ходив на полювання. Побачив піп зайця і стрілив у нього, а коли підстрелений заєць пробігав попри циганина, той підняв мотику, прицілився держалном і вигукнув: «Пу-у-у!»
— Що ти, циганине, робиш? — питає його піп.
— Я знаю, що роблю…
— Заєць мій!
— Ой, бо мій!
— Я подам тебе на суд…
— Подавайте мене хоч на небо!
І написав піп жалобу на циганина, і подав у суд…
Раз лиш прийшли повістки йти на суд. Піп зустрів циганина і каже:
— Та, неборе, треба нам збиратися в суд.
Циганин подивився на себе і каже:
— Я в такому дранті не піду до суду.
— А як тоді буде?
— Пане превелебний, як дасте мені свою одежу, то підемо.
Піп задумався.
— Ну, то ходи до мене, і я тобі знайду якийсь одяг. Циганин пішов на фару[1], і піп йому позичив свій одяг. Ідуть вони в місто. Циганин гордо ступає, крисаня[2] набік.
Коли судді почали розглядати справу, питають циганина:
— Ну, чий був заєць?
— Був мій і є мій!
— Але пан превелебний каже, що його…
— Звідки його, коли моя рушниця стріляла.
Судді сміються:
— Як мотика могла стріляти?
— Пане суддя, коли бог хоче, то й мотика стрілить, а коли не хоче, то й рушниця не стрілить.
Але піп б'ється у груди, що заєць його.
Тоді циганин каже:
— Пан превелебний може сказати, що і ця одежа, що на мені,— його.
А піп закричав:
— Ой, бо моя!
Судді засміялися:
— Пане превелебний, то неможливе діло!
Закінчився розгляд, судді порадилися і проголосили!
— Право виграв циган…
Піп і циган вертаються додому. І коли вже мали розходитися, піп проговорив:
— Неборе циганине, як буде з одежою? Ходи до мене і переодягнешся…
— Пане превелебний, ви не чули, що проголосив суд? Одежа моя… А якщо ви крутите, то повертаймося до суду…
Почухав піп потилицю і махнув рукою:
— Чорт з тобою, циганине…
Та й казці кінець.
[1] Фара — попівський будинок
[2] Крисаня — капелюх
