Був, де не був, один король. Мав маршала, який дуже людей не любив: хотів, щоб платили великі податки, а ще хотів сам стати на престол, тому задумав погубити короля.
А королеві приснувся сон: «Устань, іди красти! Коли не підеш — злою смертю погинеш!» Устав король, думає: «Як я можу красти? Я ніколи такого не робив». Ліг і спить далі. І знову йому сниться: «Встань, іди красти! Коли не підеш — злою смертю погинеш!» Пробудився король, думає над своїм сном. А потім ліг і заснув. І втретє почув уві сні: «Встань, іди красти! Коли не підеш — злою смертю погинеш!»
Король зажурився: «Якщо мені один сон снився тричі, щось це має означати!» Одягнувся у злодійську одежу і пішов по місту, аби щось украсти. Та шапку на голові залишив свою, королівську — забув перемінити.
Став коло одної багатої крамниці, придивляється. Раз лишень чує: хтось наближається до нього. Повернувся, а перед ним справжній злодій. Привітався король, а злодій питає:
— Що ти за один?
— Я злодій! А ти хто?
— І я злодій!
— Коли так, порадьмося, куди підемо красти.
— Видиш, усе на замках, а у нас ніяких ключів нема…— каже королеві злодій.
— Знаєш що?—відказує король.— Ходімо красти до самого короля. Я знаю там кожний закуток.
Злодій ударив короля по лицю:
— Ти хочеш обікрасти такого доброго чоловіка, як наш король? Коли вже красти, то ходімо до маршала!..
Король подумав і каже:
— Ходімо до маршала. Я і там знаю всі кутки!
Зібралися й пішли. Приходять до маршалового будинку. Постояли біля вікна. Чують розмову. Злодій каже:
— Стань коло стіни, я стану тобі на плечі й сягну до вікна. Послухаємо, про що там бесіда.
Так і вчинили.
Слухає злодій і чує — маршал говорить своїй жінці:
— Я сьогодні в лісі назбирав корінців. Звари їх — буде отрута. Завтра неділя, підемо з королем до церкви. По службі я запрошу короля до нас. Напоїмо його отрутою. По його смерті королем буду я…
— Добре! Зварю…
І на цьому світло в хаті маршала погасло — бесіда із жінкою закінчилася.
Злізає злодій з плечей короля й каже:
— Ой, коби знав наш король, що з ним завтра станеться!..
— А що може статися?
І тут злодій розповів усе.
— А може, король і буде знати,— промовив побратим злодія і подумав: «Правда мені снилася!» Далі каже злодієві:
— Слухай цімборо[1]! Цеї ночі ми вже не вкрадемо нічого. Давай завтра зустрінемося. Але як ми впізнаємо один одного?
— Завтра я піду до церкви, і ти піди. Бери мою шапку, мені дай свою! Ти впізнаєш свою в мене, мою у тебе впізнаю я.
— Добре, най буде так.
Розійшлися.
Вдома король не годен заснути. Думає й журиться…
Настав день. Задзвонили на службу до церкви.
Король, маршал, міністри зібралися на відправу. Міністри дивуються: вбрання на королі його, шапка — злодійська.
Коло церкви король дивиться, чи не прийшов його товариш. Не довго чекав, бо скоро з’явився і злодій. Цар упізнав його по своїй шапці. Наказав покликати злодія до себе: послав по нього двох вояків
Налякався злодій. «Цеї ночі я заслужив собі смерть»,— думає. А лякатися було чого. Адже він вдарив короля та ще й по лицю!
Бачить король, що злодій переляканий, і каже йому:
— Не бійся нічого, ти нині зі мною будеш біля столу сидіти.
Закінчилася відправа у церкві. Король і злодій ідуть додому. А маршал просить короля до себе в гості. Король подав знак ліктем злодію й відповідає маршалу:
— Я піду зі своїм приятелем!
Пішли король із злодієм спершу до королівського палацу, там поїли, а потім подалися гостювати. Маршал відразу запросив короля і злодія до столу. Налили слуги до двох келихів отрути, маршал припрошує випити. Злодій дивиться, що робить король. А король каже:
— Ми твої гості. А за давнім звичаєм спершу має випити господар і господиня!
Маршал почав відмовлятися і просити короля, щоб випив він, бо до нього особлива увага, йому перша честь.
Король грізно сказав:
— Вип’єш — голова впаде, не вип’єш — голова впаде!
Маршал зрозумів, що все пропало. Подав один келих жінці, другий — взяв собі. Випили і відразу померли.
На місце маршала король поставив злодія.
І нині живуть, коли не померли.
А звідси наука: хто для іншого яму копле, сам до неї лопне.
[1] Цімбора — товариш
