Був собі піп, який дуже не любив казання говорити. То однієї неділі виходить на казальницю і каже:
— Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казання казати?
— Ні, не знаємо,— кажуть люди.
— Та, коли ви не знаєте, то й я не знаю,— сказав піп та й зліз із казальниці.
На другу неділю знов піп виходить на казальницю.
— Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казати казання?
— Знаємо,— кажуть люди.
— Ну, коли знаєте, то нема вам що й казати. Кажемо всі од всієї душі!..
Приходить третя неділя, вже собі люди міркують, як би то його перехитрувати? Змовилися собі… Вилазить піп на казальницю.
— Мої милі парафіяни, а знаєте, про що я вам нині буду казати казання?
То одна половина людей у церкві каже: «Знаємо», а друга каже: «Не знаємо».
— Так? — каже піп.— Ну, то добре. Хай ті, що знають, та скажуть тим, що не знають.
Та й уже було по казанню.
