Жив собі горобець. Якось загнав він у лапку колючку. Скакав він, скакав, пурхав туди-сюди, аж бачить — жінка хліб пече. Підскочив горобець до неї, просить:
— Матусю, витягніть мені колючку!
Витягла жінка колючку з лапки й укинула її у вогонь. А горобець полетів собі далі. Летів, летів, тоді згадав про колючку, повернувся назад і просить жінку:
— Поверніть мені мою колючку.
— Та де ж її взяти, коли вона давно згоріла,— здивувалася жінка.
— Тоді дайте мені замість неї хлібину,— сказав горобець, узяв хлібину й полетів. Летів, летів. Бачить — стоїть пастух коло глечика з молоком і думає, з чим би це молоко випити.
— На тобі хліба,— крикнув горобець,— їж!
А сам полетів. Тільки-но пастух з’їв хлібину, а горобець тут і повернувся.
— Віддай мій хліб назад! — кричить.
— Де ж мені хліб узяти? — відповідає пастух.
А горобець знову:
— Не віддаси хліба, заберу в тебе вівцю,— сказав так, узяв вівцю й полетів. Летів, летів, бачить — у селі весілля справляють, а на м’ясо осла зарізати хочуть.
— Що ви робите? — закричав горобець.— Нате вам вівцю, її ріжте.
Подякували люди, зарізали вівцю й далі весілля справляють.
А горобець політав туди-сюди й назад повернувся.
— Як не віддасте вівцю, заберу наречену,— так і зробив. Схопив наречену й полетів собі. Летів, летів, бачить — під деревом ашуг[1] сидить, на чонгурі[2] грає. Дуже горобцеві чонгур сподобався. Просить він ашуга:
— Дай мені чонгур, я тобі наречену віддам. Погодився ашуг. Віддав чонгур, узяв наречену.
А горобець зрадів, приклав чонгур до плеча й заспівав:
— Чонгур, чонгур, тобі товще прясти, мені — тонше.
Віддав колючку, взяв хліб.
Віддав хліб, взяв вівцю,
Віддав вівцю, взяв наречену,
Віддав наречену, взяв тебе…
З того часу став горобець по світу мандрувати, на чонгурі награвати, люди слухають його пісеньку, сміються і годують горобця.
===========================
[1] Ашуг — творець і виконавець пісень.
[2] Чонгур — музичний інструмент.
