Були собі колись курочка й півник, і надумали вони піти в мандри. Півник змайстрував гарний візочок з червоними коліщатами й запріг у нього чотирьох мишок. Курочка сіла з півником у візочок, і вони вирушили в дорогу.
Недалеко й від’їхали, як зустріли кицьку. Вона й питає їх:
— Куди ви їдете?
А півник відповідає:
Візочок котиться, і ми на нім,
До пана Корбеса, у його дім.
— Візьміть і мене з собою, — просить кицька.
— Сідай, — каже півник. — Тільки на задок, щоб із передка не випала.
Всі рядочком посідайте,
Коліщат не закаляйте.
Коліщата крутяться,
Мишки добре трудяться.
Візочок котиться, і ми на нім,
До пана Корбеса, у його дім.
Потім трапилось їм жорно, потім яєчко, потім качка, потім шпилька і нарешті голка. Всі вони посідали рядком у візочок і поїхали з курочкою й півником.
Їхали вони, їхали, аж ось і дім пана Корбеса. Стали вони, подивилися, а пана Корбеса нема вдома. Тоді мишки закотили візочок до повітки, курочка з півником вилетіли на сідало, кицька вмостилася під комином, качка у зливальниці, яєчко загорнулося в рушник, шпилька встромилася в сидіння стільця, голка вискочила на подушку в головах ліжка, а жорно лягло над дверима.
Прийшов пан Корбес додому й хотів розпалити в печі, а кицька йому запорошила попелом очі.
Він побіг до кухні, щоб умитись, а качка бризнула йому водою в очі.
Він хотів утертися рушником, а яєчко викотилося, розбилось і заліпило йому очі.
Він хотів відпочити й сів на стілець, а шпилька його — шпиг!
Розгнівався пан Корбес і кинувся на ліжко. Та тільки-но поклав голову на подушку, як голка його — коль!
Він зойкнув і хотів вибігти надвір. Та тільки-но ступив на поріг, як жорно впало й оглушило його.
Мабуть, дуже лихий чоловік був пан Корбес.
