Крокодил, який гірко плакав

Юрій Ярмиш

Хто це хлюпочеться у воді, аж весела луна ген за море котиться?

Звідки це чути:

— Фу-р-р! Ху! У-ф-ф!

То малі слоненята Біф і Діф купаються у найпрохолоднішому чистому озері. Бо в їхній країні — Африці — почалася найбільша африканська спека.

Плескалися Біф і Діф, обливали один одного водою зі своїх малих хоботів і не знали, що хтось за ними стежить.

А то був крокодил Алігатор, що їхній дзвінкий сміх почув і аж з-за моря-океану приплив.

Дивився він на веселих слоненят, потім до озера підповз і каже:

— Ой, яке озеро гарне. І воно все ваше! А в мене, найкращого заморського Алігатора, нема такого…

І з очей його на пісок покотилися сльози — великі, наче квасолини.

Не плачте, дядьку Алігаторе! — сказали йому Біф і Діф.— Ідіть до озера, купайтесь собі на здоров’я! Місця всім вистачить.

А самі побігли наввипередки до лісочка зеленим листячком поласувати. Наїлися досхочу й знову до озера повернулися.

А звідти — ой лишенько! — страшна паща визирає.

Лютує зелений крокодил:

— Геть звідси! Тепер це не ваше, а моє озеро!

— Чи вам не сором, дядьку найкращий заморський Алігаторе? — аж плачуть Біф і Діф.

— От і не сором. Бо в мене най- гостріші зуби!

Зазирнули слонята у пащу. Справді — отакенні злі зуби стирчать!..

Позадкували вони від заморського страховиська.

А крокодил плескався в озері, фуркав і реготав їм навздогін:

— Було озеро ваше, тепер моє!

І попленталися Біф і Діф у далекі лісові нетрі. Туди, де ліани міцними сітками пообплітали дерева, куди навіть сонечко не зазирає крізь велике пальмове віття.

І залишилися там жити.

Та от знову почалася страшенна спека. Така, якої навіть у Африці ні люди, ані звірі ще не бачили.

Не витримали Біф і Діф. Покинули лісові нетрі і до свого найпрохолоднішого чистого озера подалися.

Алігатор їх ще здалеку побачив. Гострі зуби вишкірив, регоче, аж захлинається:

— Було озеро ваше,— га-га,— тепер моє!

І на самісіньке піщане найпрохо- лодніше дно пірнув Лежить, ніжиться.

А коли випірнув, від здивування ледь водою не захлинувся.

Над озером не колишні слоненята стояли, а вже дорослі великі слони Біф і Діф. То здалеку крокодилові вони здалися малими, як колись…

Ану вилазьте з озера! — сказав Біф.

— І мерщій! — додав Діф.

— Ні, ні.— затявся Алігатор,— це моє озеро, не ваше.

— Що?! — скрикнув Біф.— Як-то «моє»? А наше — ні?

І прогнали слони того Алігатора в його далеку заморську країну.

Поповз він, плаче гірко.

Сльози великі, мов картоплини, на жовтий пісок котяться.

Та ні Біф, ні Діф вже не йняли віри крокодилячим сльозам…

Зайшли вони в своє рідне найпро- холодніше і найчистіше озеро:

— Фу-р-р! Ху! У-ф-ф!

Біф набрав у хобот води, линув на Діфа. Діф почекав, доки відвернеться Біф.

А далі — ну поливати один одного! Тільки хлюпання над озером чути.

А руді мавпи закричали:

— І ми хочемо!

А смугасті зебри попрохали:

— І нам жарко!

Навіть сонечко й те зітхнуло:

— І мені самому вже спека дошкуляє!

Стали тут звірята всі разом у озері купатися, борюкатися, обливатися.

А тоді Біф і Діф набрали повні хоботи прозорої води та н почали сонечко поливати. Такі барвисті водограї над світом піднялися — уся Африка: і кучеряві негренята, і пташки, й звірята разом під прохолодним дощиком пішли у веселий танок.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up