Мисливець-невдаха

Джанні Родарі

— Джузеппе, візьми-но рушницю та йди на лови,— якось уранці сказала одна жінка синові.— Завтра твоя сестра виходить заміж, буде весілля, й годилося б наварити кукурудзяної каші з заячиною.

Джузеппе взяв рушницю й вирушив на лови.

Іде він, іде, аж гульк з-під живоплоту зайчиха. Вистрибнула й гайда в поле. Націлився Джузеппе, натиснув на гашетку. Та рушниця вигукнула людським голосом «бах!» — і куля впала на землю.

Джузеппе підняв кулю і здивовано її оглянув.

Потім пильно придивився до рушниці: наче рушниця як рушниця, така самісінька, як завжди, тільки й того, що, замість стрельнути, вона дзвінко, весело мовила «бах!».

Джузеппе навіть у дуло заглянув. Може, там хтось заховався? Але ж ні. дуло було порожнісіньке.

«Мама з сестрою сподіваються заячини…» — згадав Джузеппе.

Аж гульк! Знову біжить зайчиха,— тепер уже в білій фаті та у вінку з апельсинового цвіту.

Сором’язливо опустивши очі, вона минула хлопця й подріботіла далі

— Чи ти ба! — сказав сам до себе Джузеппе.— Зайчихи теж виходять заміж. Нічого не вдієш, братику, доведеться застрелити фазана.

Пішов Джузеппе лісом далі. Бачить, на стежці фазан походжає, так сміливо, наче в перший день ловів, коли фазани ще не знають, що таке рушниця. Джузеппе націлився, натиснув гашетку, та рушниця тільки вигукнула двічі «бах! бах!», геть-чисто як це роблять хлопчаки, стріляючи з дерев’яної рушниці. Куля впала на землю й налякала червоних мурашок, що кинулись шукати захисту під сосною.

— Ну гаразд,— сказав Джузеппе, вже трохи розсердившись.— Нехай навіть я прийду з порожньою торбиною, все одно мама зрадіє!

Фазан, що, почувши оте «бах! бах!», шугнув був у гущавину, тепер знову з’явився на стежці.

За ним рядочком дріботіли пташенята, кумедні-прекумедні, а позаду трюхикала їхня мама, горда й задоволена, наче їй дали першу премію.

— Іч, яка рада! — буркнув Джузеппе.— Ти, певне, вже давно повінчалась. А кого ж я стрілятиму?

Джузеппе уважно перезарядив рушницю й озирнувся.

Навкруги не було ні душі. Тільки дрізд сидів на гілочці та свистів, ніби примовляючи: застрель мене, застрель мене.

І Джузеппе вистрілив.

Але рушниця тільки вигукнула «бах!», зовсім так, як це роблять хлопчаки, коли читають пригодницьку книжку.

А потім наче хтось засміявся.

Дрізд засвистав ще веселіше, ніби хотів сказати:

— І цілився, і стріляв, а сам облизня піймав.

— Я цього сподівався,— мовив Джузеппе.— Мабуть, сьогодні рушниці застрайкували.

— Ну як, Джузеппе, добрі були лови? — запитала мама, коли хлопець вернувся додому.

— Авжеж, мамо. Впіймав я три добрих облизні. Тільки хтозна, чи смакуватимуть вони з кукурудзяною кашею.

Джерело: Козеня, що вміло лічити до десяти: Казки.— К.: Веселка, 1983.— 32 с.
Переклад: Іван Дзюба

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up