Квак, Крик, Брек

Валерія Врублевська

Сердешна пані Жабка була претовстезною тітонь­кою у завше однаковій теміно-зеленій сукні — наче всипаній покришеними сухарями.

Очі в неї круглі і витріщені, мов намистини.

Вона часто сердилась, а надто на своїх непосид- синів, веселих розбишак і пустунів, трьох зелених жабенят. Тільки й чути, як вона їх гукає: Квак! Крик! Брек! А вони — витівники і баламути на все болото.

Заводіякою завжди найменший — Брек. Його ко­ротенькі шортики, картата каскетка на голові з’явля­лися в найнесподіваніших місцях. Не те щоб чинив усе зле, але завдавав дорослим жабам клопоту ще й клопоту.

Старший Квак і середульший Крик були йому до пари і вельми любили битися. Вони могли борюка­тися вдень і вночі, уранці і ввечері. І для того їм зовсім не бракувало причин. Тільки-но Крик ско­са гляне на Квака, як той зразу ж одважує братусе­ві ляща.

Якось пані Жабка зібралася на ярмарок, а щоб Квак, Крик, Брек не накоїли шкоди, взяла їх з собою. На радощах Квак перечепив своєю довгою кри­вою лапою Крика, той заораїв носом, та встиг брик­нути Квака по спині. Квак не подарував і зчинився шарварок. Брек на все те не зважав і знай наванта­жував кишені штанців своїм добром: шматком воло­сіні, якимось заіржавілим гачком, великою грудкою цукру.

Коли пані Жабка нагодилася до діток, ті ста­ранно займалися своїми справами: Квак дубасив Крика, сидячи на ньому верхи, Брек нишпорив скрізь, вишукуючи, що ще можна покласти в кишені. Пані Жабка схопила в одну лапу комір Квака, в другу — комір Крика і так ляснула їх лобами, що двоє роз­бишак якусь мить навіть перестали хапати один од­ного за петельки. Пані Жабка суворо глянула на сво­їх принишклих дітей і наказала:

— Квак! Крик! Брек!

Жабенята миттю вишикувались за матір’ю і чіт­ким строєм рушили на ярмарок.

Незабаром вони вийшли на зелений пагорбок, від якого вже було зовсім близенько до ярмарку.

— Добрий день, пані Жабко, добридень, дітки!— почули вони чиєсь лагідне жеботіння.

— Привіт, привіт тобі, Веселий Струмок!— друж­но вигукнуло сімейство.

— Куди це ви так поспішаєте?

— На ярмарок, — зупинився біля нього Брек, хоч мати з Кваком і Криком чимчикували далі.

— О! — вигукнув Веселий Струмок. — Я ніколи не був на ярмарку, мабуть, там дуже цікаво?

— Не знаю, —скривився Брек, — я вперше чала­паю туди. І скажу відверто, — мені вже набридла до­рога.

— Послухай, Брек, — попрохав Веселий Струмок, — може, ти зустрінеш там мого приятеля Літ­нього Дощика, скажи йому… — і Веселий Струмок щось прошепотів на вухо Бреку.

— Буде зроблено! — відповів Брек, підморгнув Веселому Струмкові і помчав навздогін за своїми.

Ярмарок аж кипів. Гамір, буяння барв осліпили і поглинули жабенят. Вони навіть забули пустувати.

— Постійте тут, — наказала пані Жабка, — я схо­джу до Мухоловки і принесу вам солоненьких мух.

— Ура! — підстрибнули жабенята. А потім за­ходилися розглядати, що воно за диво, отой яр­марок.

Я вас полишаю, — поважно мовив братам най­менший — Брек, — маю справу до одного знайомого.

— Подумаєш, — відкопилив губу Квак. — Од гор­шка два вершка, а туди ж. Діло! Я теж не буду тут стовбичити.

— Я з тобою, — заявив рішуче Крик. Вони зник­ли в натовпі.

Брек тим часом допитувався, чи не зустрічав хто, бува, Літнього Дощика. Ніхто вже давно його не ба­чив, і Брек майже втратив надію допитатись.

Нарешті Брек зупинився біля маленької довго­хвостої Мавпочки, котра торгувала бананами.

— Чи не бачили ви десь тут Дощика, — з остра­хом звернувся до неї Брек.

— Ні, я нетутешня! — відповіла Мавпа, пильно стежачи за Бреком. Вона приїхала здаля і не знала ще тутешніх звичаїв.

— Запитай краще в неї, — кивнула вона на стару Синицю в окулярах, що торгувала черешнями. Бі­ля неї юрмилася черга. Синиця насипала черешні в кульок, але щоразу нахилялась під прилавок.

Чого це вона поклони б’є? — замислився Брек. Він тихенько став у Синиці за спиною і побачив, що та до спілих черешень досипає гнилих і висхлих.

Чесному Бреку це не сподобалось. Він тихцем підліз до Синиці і наступив довгою лапою на край ящика. Ящик перекинувся, і зіпсовані черешні, на­повнюючи повітря гнилизною, покотилися до ніг по­купцям. Горобці зняли страшенний ґвалт, хтось тягнув Синицю до Ховраха, який наглядав за поряд­ком, а задоволений Брек помандрував далі.

— Кому морквочку? Солоденьку, молоденьку? — вигукував довговусий Заєць.

— Капуста, щойно з грядки! — мекав на весь ба­зар Баран.

— Новинки техніки! Останнє слово науки! — няв­кав Кіт. — Мишоловки без приманки! Дешево і на­дійно!

Такі шибеники, як Квак та Крик, хутко призви­чаїлися до ярмарку і потихеньку вже тягали зерня­та в Горобця, смакували свіжі мухи біля великого чорного Павука. Потім, як завжди, затіяли сварку з бійкою. Поки не схопив їх за шкірку Заєць, якому сьогодні кепсько торгувалось.

— Віддайте їх Буслові, — промекав Баран.

— Він їм покаже, де раки зимують, — міркував Кіт.

Жабенята ніскільки не злякались, бо добре зна­ли, де зимують раки. У воді вони часто бачили хатку Рака-саімітника.

І тої ж миті вони угледіли перед собою довгі чор­ні лапи.

— До мене гості? — прошипів Бусол.

— Дивись! — штовхнув Крика Квак.

Квак уже хотів оддати йому стусана, але зняв очі догори і закляк. На тоненькому дротику в Бусловому ларку висіло безліч висушених жабенят. Та було пізно. Бусол схопив жабенят і кинув їх у темну ко­мірку.

— А тут не так і погано, — огледівся Крик.

А Брек тим часом уперто шукав Літнього Дощу. Раптом угледів він тендітні і сяючі сонячні Промін­чики в широких солом’яних капелюшках, які прода­вали барвисті квіти.

— Чи не бачили ви часом Літнього Дощу?

— Де ж йому бути! У своєму садку. Бачиш, які гарні квіти ми вирощуємо разом з ним?

Промені показали йому дорогу, і Брек попросту­вав далі.

Як тільки він одійшов, до Промінчиків звернувся довгоносий Бусол. Він говорив лагідним, тихим го­лосом.

— Шановні приятелі, чи не змогли б ви допомог­ти в одній справі? У мене є комірка, а в ній дуже сиро, треба її висушити.

— Авжеж, авжеж, — закивали світлими чуприн­ками Промені.

Бусол завів їх у комірчину і закрив за ними две­рі.

— Не висушуйте нас, — раптом почули Промені чиїсь голоси в комірчині. Тоді вони освітили всі за­кутки і в одному побачили двох маленьких жабенят.

— Ах, ось чому попросив нас прийти сюди Бу­сол!— розсердились Промені. їм стало жаль жабе­нят. Шарпнули двері, але дарма.

— Нам пече! — волали Квак і Крик.

— Потерпіть. Ми вас визволимо, — втішали їх Промені.

Брек таки знайшов Літній Дощ і переповів йому прохання Струмка — прийти на Луг і додати Струм­кові сили. Літній Дощ пообіцяв сьогодні ж надвечір допомогти Веселому Струмкові і показав Бреку свій чудовий сад. Дивлячись на квіти, Брек захотів пода­рувати їх своїй мамі, а згадавши про маму, заспішив на ярмарок.

Дострибавши до торгу, Брек опинився біля при­лавка з квітами. Він побачив, що Промені не торгу­ють, а щось балакають, зібравшись тісною громад­кою.

— Що трапилося? — квакнув Брек.

— Велике нещастя! Бусол обдурив двох Проме­нів, попросив їх осушити комірчину, а сам підклав туди маленьких жабенят.

Страшна здогадка майнула в голові Брека.

— І вони висушили їх?

— Ні, ні! Промені пропекли стінку.

— А жабенята?

— Вони залишились там. їм зовсім погано!

— То ж Квак і Крик! — вигукнув Брек. — Пока­жіть, де вони!

А пані Жабка стрибала ярмарком і кликала:

— Крик-Квак-Брек! Квак-Брек-Крик!

— Що це поробилося жабам і жабенятам сьо­годні? — загули горобці. — То цуплять зернята, то га­ласують на весь світ.

— Ота велика Жаба — чаклунка, — сказав Баран Зайцеві. Заєць, не довго думаючи, зібрав моркву й чкурнув додому.

За хвилину вже весь базар гомонів, що пані Жаб­ка — чаклунка, і за те, що Заєць віддав її дітей Бу­слові, вона розтопила його, і він зник у повітрі, як тільки пані Жабка глянула на нього.

Тим часом Промінчики нишком обплели ноги Бусла міцною волосінню, яка була в кишені Брека. А Брек зашморгнув кінець навколо старого Дуба. Бусол тихенько куняв, аж раптом почув скрип две­рей комірчини.

— Рятуйте! Грабують! — зарепетував він і смик­нувся до свого добра. Та де там! Волосінь міцно припнула його до дерева.

Йому тільки й лишалося, що лементувати та ди­витись, як Брек з матір’ю витягали жабенят з комір­чини, як вони цілувалися і раділи, як присягались пані Жабці:

— Ніколи, ніколи не будемо битися й бешкету­вати!

А пані Жабка дякувала Променям за допомогу.

По дорозі додому пані Жабка дозволила своїм діткам скупатися у Веселому Струмкові. Тільки Брек почав розповідати Струмкові про свої пригоди, як прийшов лагідний, теплий Літній Дощ.

Джерело: Врублевська В. Казки Труханового острова, Веселка, 1971.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up