Сердитий Ґедзь

Валерія Врублевська

Веселий Струмок жваво пробігав повз невелич­кий пагорбок, котрий скидався на пухку зелену шапку.

Полуденна спека порозганяла все живе в затінок та холодочок.

Ні з ким і словом перемовитись.

Раптом — дз-дз-дз.

— Добрий день, Ґедзику, — радо привітався Стру­мок.

Ґедзь, як і всі живі істоти, приятелював з Весе­лим Струмком, йому подобалось прохолодне повіт­ря і тихе заспокійливе дзюрчання води. Але сьо­годні Ґедзь сердився, хоч і сам не знав, на кого і за віщо. Він аж визвірився на Струмкове приві­тання:

— Скажи мені, чого це ти весь час біжиш і бі­жиш кудись? Нема щоб з гостем посидіти, погомоні­ти неквапом?

— Не гнівайся, Ґедзику любий, — плюскотів Ве­селий Струмок. — Хіба я винен? Це мій ворог — Зе­лена Ряска не дає мені спокою. Тільки я зупинюся, обсяде, всі мої води висмокче. Тож мушу бігти, зми­вати її.

— Ззззз, ззззз, — презирливо цідив Ґедзь. — Був би ти Великою Річкою, не боявся б Зеленої Ряски. А ти такий мізерний, мілкий та вузенький.

— Як тобі не соромно, — образився Веселий Стру­мочок. — Хіба від мене немає користі іншим?

— Ага! Правда очі коле, — аж зрадів Ґедзь, що таки допік терплячому Струмочку.

Ґедзь полетів над полем квітучої гречки, над ка­пустяними грядками і хоч наче й зігнав свою злість, вона раптом знов почала гейби голкою колоти його. Там, де кінчався луг і починалося картопляне поле, він побачив Корову. Спокійно собі скубе траву, ще й хвостом помахує! Ґедзь мало не захлинувся од спокуси вжалити цю велику, задоволену своїм жит­тям істоту. Вона ж, мабуть, зневажає його, малу ко­маху, і якщо він отак пролетить мимо — навіть не помітить, займатиметься своєю справою і навіть не знатиме, що є на світі Ґедзь.

Він спікірував на Корову і щосили вп’явся в її шию. І швиденько, доки Корова не цьвохнула хво­стом, відлетів убік, задзижчав-задзвенів зловтішно. Бо де й подівся коров’ячий спокій. Вона вибриком помчала до Струмка.

— Мене Ґедзь вкусив. Ні за що! — поскаржилась Струмочку.

— Нахились до мене, я хлюпну водою, і полег­шає, — радив Веселий Струмок і, коли Корова за­спокоїлась, сказав: — Чого це він сказився, той Ґедзь? Може, в нього якісь неприємності?

— А хіба йому поможе, коли іншим завдасть прикрості? — здивовано спитала Корова.

І тут вони почули, як жалібно замокало маленьке Козеня на лузі. Воно високо підстрибнуло, закрути­лося, наче дзиґа, кинулося навтьоки.

— Він просто хуліган. Ти вже пробач Веселий Струмочку, хоч він і твій приятель, — обурилась Ко­рова.

— Так, — сумно мовив Струмок, — він мій прия­тель, і я, може, ще перевиховаю його.

Бідне Козенятко вже не знало, куди подітись.

— Тікай до мене! — гукнув Струмок.

— Ага-га! — радів Ґедзь. — Розколошкав я вас! Добре собі затямите, що я є на світі!

І сміючись полетів далі.

— Ти чом байдикуєш в робочий час? — сердито загули біля нього кілька Бджілок.

— Ого-го! Я тут всім такого чосу дав! І Коро­ві, і Козеняті і навіть Веселому Струмку!

Ґедзь відчував себе таким значущим і помітним створінням.

— Веселому Струмкові?! — жахнулися Бджіл­ки. — Він же такий хороший, напуває всіх нас. Не смій його ображати!

— А чого він кирпу гне? — затявся Ґедзь. — По­думаєш, коржі з маком, Ряску йому треба прога­няти!

— Він для всіх клопочеться, — ще пробували пе­реконати Бджілки Ґедзя.

— Всі ви про себе добре думаєте! — невґавав Ґедзь і скубнув ближчу Бджілку за крильце.

— Ах ти ж, нікчемна комахо! — не втрималася Бджілка, а її подруги з обох боків шпигонули Ґедзя, аж тому дух перехопило. Але вжалили його не на­справжки, а тільки для науки.

Відтоді сердитий Ґедзь десятою дорогою обми­нає Бджілок, але сердитим лишився і до сьогодніш­нього дня.

Джерело: Врублевська В. Казки Труханового острова, Веселка, 1971.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up