Веселий Струмок жваво пробігав повз невеличкий пагорбок, котрий скидався на пухку зелену шапку.
Полуденна спека порозганяла все живе в затінок та холодочок.
Ні з ким і словом перемовитись.
Раптом — дз-дз-дз.
— Добрий день, Ґедзику, — радо привітався Струмок.
Ґедзь, як і всі живі істоти, приятелював з Веселим Струмком, йому подобалось прохолодне повітря і тихе заспокійливе дзюрчання води. Але сьогодні Ґедзь сердився, хоч і сам не знав, на кого і за віщо. Він аж визвірився на Струмкове привітання:
— Скажи мені, чого це ти весь час біжиш і біжиш кудись? Нема щоб з гостем посидіти, погомоніти неквапом?
— Не гнівайся, Ґедзику любий, — плюскотів Веселий Струмок. — Хіба я винен? Це мій ворог — Зелена Ряска не дає мені спокою. Тільки я зупинюся, обсяде, всі мої води висмокче. Тож мушу бігти, змивати її.
— Ззззз, ззззз, — презирливо цідив Ґедзь. — Був би ти Великою Річкою, не боявся б Зеленої Ряски. А ти такий мізерний, мілкий та вузенький.
— Як тобі не соромно, — образився Веселий Струмочок. — Хіба від мене немає користі іншим?
— Ага! Правда очі коле, — аж зрадів Ґедзь, що таки допік терплячому Струмочку.
Ґедзь полетів над полем квітучої гречки, над капустяними грядками і хоч наче й зігнав свою злість, вона раптом знов почала гейби голкою колоти його. Там, де кінчався луг і починалося картопляне поле, він побачив Корову. Спокійно собі скубе траву, ще й хвостом помахує! Ґедзь мало не захлинувся од спокуси вжалити цю велику, задоволену своїм життям істоту. Вона ж, мабуть, зневажає його, малу комаху, і якщо він отак пролетить мимо — навіть не помітить, займатиметься своєю справою і навіть не знатиме, що є на світі Ґедзь.
Він спікірував на Корову і щосили вп’явся в її шию. І швиденько, доки Корова не цьвохнула хвостом, відлетів убік, задзижчав-задзвенів зловтішно. Бо де й подівся коров’ячий спокій. Вона вибриком помчала до Струмка.
— Мене Ґедзь вкусив. Ні за що! — поскаржилась Струмочку.
— Нахились до мене, я хлюпну водою, і полегшає, — радив Веселий Струмок і, коли Корова заспокоїлась, сказав: — Чого це він сказився, той Ґедзь? Може, в нього якісь неприємності?
— А хіба йому поможе, коли іншим завдасть прикрості? — здивовано спитала Корова.
І тут вони почули, як жалібно замокало маленьке Козеня на лузі. Воно високо підстрибнуло, закрутилося, наче дзиґа, кинулося навтьоки.
— Він просто хуліган. Ти вже пробач Веселий Струмочку, хоч він і твій приятель, — обурилась Корова.
— Так, — сумно мовив Струмок, — він мій приятель, і я, може, ще перевиховаю його.
Бідне Козенятко вже не знало, куди подітись.
— Тікай до мене! — гукнув Струмок.
— Ага-га! — радів Ґедзь. — Розколошкав я вас! Добре собі затямите, що я є на світі!
І сміючись полетів далі.
— Ти чом байдикуєш в робочий час? — сердито загули біля нього кілька Бджілок.
— Ого-го! Я тут всім такого чосу дав! І Корові, і Козеняті і навіть Веселому Струмку!
Ґедзь відчував себе таким значущим і помітним створінням.
— Веселому Струмкові?! — жахнулися Бджілки. — Він же такий хороший, напуває всіх нас. Не смій його ображати!
— А чого він кирпу гне? — затявся Ґедзь. — Подумаєш, коржі з маком, Ряску йому треба проганяти!
— Він для всіх клопочеться, — ще пробували переконати Бджілки Ґедзя.
— Всі ви про себе добре думаєте! — невґавав Ґедзь і скубнув ближчу Бджілку за крильце.
— Ах ти ж, нікчемна комахо! — не втрималася Бджілка, а її подруги з обох боків шпигонули Ґедзя, аж тому дух перехопило. Але вжалили його не насправжки, а тільки для науки.
Відтоді сердитий Ґедзь десятою дорогою обминає Бджілок, але сердитим лишився і до сьогоднішнього дня.
