Жив на світі богатир на ймення Батор-Седкіл — Богатирська душа. В нього був сусід, якого звали Айраном — Боягузливим. Ось напали на країну вороги, і піднявся народ на боротьбу за свою свободу. І Батор-Седкіл одягнув свій обладунок, узяв зброю, скочив на коня і вирушив у похід. А Айран забіг у степ і сховався там...
Жив колись дуже бідний чоловік. Усе своє життя він гнув спину на багатіїв. І дружина його наймитувала в багатіїв, вичинювала шкури, доїла корів. Народила вона дочку й занедужала...
Жили колись брат і сестра. Брата звали Гар’юлай-мерген, а сестру — Агу-ногон-абаха. Жили вони у мирі й злагоді. У добрі й достатку. Був у них високий, аж до неба, чотирикутний палац. На зелених луках паслися великі отари овець і табуни коней...
Колись жив пастух, і мав він трьох синів. Два старших сини були розумними, а третій, наймолодший, був дурником. Звали його Бадмою. Старші брати завжди потішалися над ним. Що б він не зробив, усе було не так. Нарешті розгнівалися брати на Бадму й вигнали його з дому...
Якось зустрілися два барани та й посварилися між собою. Завелися буцатися. Мимо бігла лисиця. Побачила баранів і зупинилася. Дивиться, а барани б’ються не на життя, а на смерть, уже й кров юшить...
Побачили дві миші великий казан з молоком. Дуже закортіло їм молока, а поживитися ніяк. Бігали вони навколо казана, бігали, коли це одна миша й каже...
Колись у давнину жила в улусі родина, і був у неї один-єдиний бик. Якось напало на нього в лісі семеро вовків. Бик, наставивши роги, задкував-задкував — і дійшов до сарая, що стояв неподалік. Брикнувши задніми ногами, бик одчинив двері й сховався в сараї, та голодні вовки кинулися слідом за ним...
Були собі жайворонок і мавпа. Вони жили по-сусідськи й дуже приятелювали. У жайворонка була домівка, а у мавпи не було. Якось уночі повіяв дужий вітер і полив рясний дощ...
Зібрав колись журавель птахів з усього білого світу. Захотілося йому стати їхнім володарем — пташиним ханом. Позліталися до нього всі птахи, окрім однієї — найменшої пташечки...
Якось зустрілися два барани та й посварилися між собою. Завелися буцатися. Мимо бігла лисиця. Побачила баранів і зупинилася. Дивиться, а барани б’ються не на життя, а на смерть, уже й кров юшить...
Було це давно-давно, ще за тих часів, коли по монастирях-дацанах проживали жаднючі, пихаті, ледачі лами. У нашій місцині теж був такий дацан, а в ньому жили нероби лами. Жили, розкошували та людей дурили...
Жив колись Меел-батор. Відколи жив, завжди змагався він у боротьбі з багатьма звитяжними й дужими баторами, та ніколи спиною не торкався землі — ніхто не міг побороти Меела-батора...
