Були собі дід та баба, а в них було три сини: два розумних, а третій дурний. Розумних же вони й жалують, баба їм щонеділі білі сорочки дає, а дурника всі лають, сміються з нього, а він, знай, на печі у просі сидить, в чорній сорочці, без штанців...
Лисові погано жилося, так він надумав зробиться черницею. Поліз у одній хаті (що в ній піхто не жив) у комин, вимазався в сажу, причепив хрестик на шию, назбирав собі голуба, гусака, півня, селезня, пішов у Київ богу молиться...
Якось у лісі здибалися лисиця з котом. Кіт уклонився їй низенько й мовив: — Добридень, лисичко-сестричко. Як ся маєш у тяжкі часи? Лисиця подивилася на котика згорда й не знала, чи варто йому відповідати. Вона крикнула: — Як ти смієш, дурню, про таке мене питати?! Котюга нещасний! Ти вчений хоч трохи? — Та вчений, лисичко… […]
Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от стала її ніч застигати. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже...
Як була собі лисичка та зробила хатку, та й живе. А це приходять холоди. От лисичка замерзла та й побігла в село вогню добувать, щоб витопити. Прибігає до одної баби та й каже...
Двоє котиків веселих добули собі хитро-мудро грудочку сиру. Одбігли з ним подалі й почали радитися, як його краще поділитися. Та ще й поділитися так, щоб не було кривди ні тому, ні тому — щоб якраз по правді рівнесенько розділити...
Ходив лис берегом понад водою і побачить яку маленьку рибку, котра підпливе до берега на сонці погрітися, мерщій хапав її й поїдав. Побачили це більші риби й стало їм ніяково, що до їх господарства втручається якась патлата мара. Попливли вони до свого короля по раду, що мають робити. Король вислухав їх і каже...
За льодяними горами, за синіми морями жив собі бідний чоловік. І було в нього діточок, як в решеті дірочок, та ще одним більше. Всі дістали якесь ремесло, лише наймолодший Василь не мав свого хліба...
Бідний чоловік мав чотири хлопці, і хоч дуже було йому тяжко годувати їх, а не пускав по чужих ґаздах жодного. Раз упала велика посуха, і не вродилися хліба. Молодший, Іван, каже: — Іду я, няньку, десь у світ. Пішов. Іде він горами і пустами. Дуже зголоднів. Уже ноги в’януть, а ніде не видно жодного села, […]