Був один дід Монька, що носився злегонька і мав червоні постольці… Розповідати казку чи ні? Розповім. У ній, звичайно, правди, як у решеті води. Але слухати можна. То послухайте. В одного чоловіка вмерла жінка. Але перед смертю покликала до себе дочку, дала їй ляльку і сказала: — Дивися, Марійко, аби вона була чистенька, годуй її хлібцем, […]
Біля світлого Дніпра на широких горбах стояло стародавнє Київ-місто, від усіх руських міст краще, від усіх руських міст багатше. Вік за віком жили в ньому руські люди. Працювали, землю орали, полотно ткали, в свята танцювали та брагу варили. А дівчата-киянки як наплетуть бувало вінків з квітів польових та як підуть у цих вінках з піснями до […]
Був собі дід та баба; у них не було ніколи дітей. Пішла баба по воду; коли дивиться — горошина котиться по дорозі; баба взяла, вкинула у відро, прийшла додому, виливає воду та й каже своєму діду...
Був один цар і мав трьох синів. Два були розумні, а один дурний. Той цар був уже в глибокій старості. Одної ночі мав він красний сон: снилося йому, що є така вода, коли вмитися нею, то можна стати молодим. Рано пробудився він, став оповідати своїм синам і сказав...
Зосталося три брати сиротами — ні батька, ні неньки. І дома нема нічого — ні хазяйства, ні хати. Ото й пішли вони всі втрьох найматися. Аж іде дід старий- старий, борода біла. — Куди це ви, дітки, йдете? А вони кажуть: — Найматися. — Хіба у вас свого хазяйства нема? — Нема,— кажуть.— Якби до […]
Жив раз де не жив молодий пастир, що пас сільські вівці. Сам був немаєтний і мав лиш козу. А то була дуже зла коза: завдавала більше баламути, як ціла отара. Коли хлопцеві дуже надокучила, розсердився й жбурнув за нею палицею. Коза аж підскочила, а палиця — фирк! — у чагарник і десь загубилася...
Жив, де не жив, один старий вояк. Мав уже сто літ, але ніколи не був хворий. Коли заслаб, то покликав сина і почав казати: — Слухай сюди, сину. Я тобі передаю вояцького кріса. Як не буде на світі війни, можеш стріляти з нього всяку дичину, але беркута не руш. — Чому? — питає син. — Раз було […]
Жив на світі парубок, високий і стрункий, як молодий дубок, а гарний, як принц. Через нього усі дівчата сохли, як бадилини, матері хотіли привернути серце хлопцеве до своїх доньок...
Колись-то давно, не за нашої пам’яті,— мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі, жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був одним один син, та й той не такий, як треба: таке ледащо той одинчик, що господи...
Жив бідний легінь. Ще змалку він лишився сиротою, не мав ні хати, ані поля. Ходив днинськи селами і наймався у людей до всілякої роботи, бо дуже був розумний і все міг зробити...
Один панисько дуже любив збиткуватися із своїх слугів. Мусив когось набити, бо без того вночі не міг спати. Аби причепитися, він завжди щось вигадував. Одного разу в місті купив короткий коц. Ліг на ліжко, накрив собі ноги і гукнув слузі...
Коли була панщина, народ робив у пана, і пани дуже знущалися з народу. А один царський син хотів знати, як народ живе, як робить, що з ним діється, бо бачив, що народ дуже смутний...
Голодний вовк здибав пса. — Добридень, брате. Як ся маєш? — Не скаржуся на життя. Служу в газди. Голодним не сиджу. — Знайди й мені службу, — попросив вовчисько. — Добре, вовчику, знайду. — Але таку, аби поблизу — вівці. — Ходім. Ідуть селом Вовк придивляється до пса. — Від чого в тебе, песику, позначка на шиї? […]
Були собі чоловік і жінка, і мали собі три дочки. І такі були вони погані, що гидко й скіпками їх узяти, а найменша — то така гидка, така гидка — низенька, бровата, губата, вирячкувата...
