Біг якось пес та й ніс спілі кокосові горіхи, коли це назустріч йому кіт.
— Куди ти несеш кокосові горіхи? — питається кіт.
— На продаж,— відповідає пес.
— Скільки ж ти за них просиш?
— Оці два маленькі по одному ескудо, оці більші по півтора ескудо, решту по два з половиною.
— Слухай-но, позич мені ці горіхи. Завтра я продам свій арахіс, а післязавтра поверну тобі гроші.
— Гаразд! — сказав пес і віддав усі горіхи котові, а той враз поїв їх. Того ж дня хтось передав котові гостинця — кукурудзяну кашу. Пес сидів поруч із котом, але той не дав йому ані ложки тої каші. Промовчав пес, а про себе подумав:
«Диви-но! Поїв усі мої горіхи, з’їв кукурудзяну кашу, а мені не дав ані горішка, ані зернятка. Не бачити мені грошей! Нехай би повернув хоч горіхи!»
І пес зажадав назад свої кокосові горіхи! А кіт вигнув спину і втупився в землю.
— Горіхи! Горіхи! Віддай мої горіхи! — гарчав пес.
— Горіхи! Та вони ж усі зелені! — вишкірився кіт і дряпонув пса.
Пес заскавчав і позадкував.
«Що ж це таке? Чого він раніше не скаржився на те, що горіхи зелені? Що він задумав?» — промайнуло в голові у пса. Він знову кинувся до кота і грізно загарчав:
— Ану віддавай мої горіхи!
А кіт знову вигнув спину:
— Зелені вони! Недозрілі! — і подряпав псові носа.
— Скаву! Скаву! Скаву! — заскавучав пес та як дремене.
Відтоді пес і кіт стали ворогами повіки. І коли ви побачите кота з вигнутою спиною, будьте певні — він сердиться на пса і все через ті горіхи!