Пастор насміхався з поміщика, що того обдурив Ганс.
— Який ти все-таки нерозумний — дав себе одурити тому пройдисвітові,— глузував він.
Тоді поміщик попрохав Ганса-ошуканця:
— Зроби добре діло — обдури пастора, утни йому щось, а я тобі щедро віддячу.
— Гаразд,— погодився Ганс і замислився, як йому об вести пастора навкруг пальця.
Він наловив у річці чимало раків, приніс їх суботнього вечора в церкву, приладнав кожному на спину воскову свічку й пустив повзати. Сам же піднявся на хори, став грати на органі й вигукувати:
— Я можу сповнити волю того, хто хоче на небо! Усі, хто бажає, йдіть до мене!
Пастор почув звуки органа, побачив освітлену церкву й пішов поглянути, що там діється. Почувши заклик, пастор погодився вирушити на небеса. Ганс посадив його у великий мішок і запитав:
— Ти хочеш туди, де гуси гелгочуть, чи туди, де свині кувікають?
— Я хочу туди, де свині кувікають,— відповів пастор.
Коли Ганс зводив пастора вниз, той боляче вдарився об сходинки й застогнав.
Та Ганс утішив:
— Терпи, отче, небесна дорога нелегка.
Він одвів пастора у хлів, де одна свиня кувікала, друга — рохкала
— Це ангели так співають,— пояснив Ганс і, залишивши пастора, повернувся до церкви та й знову заграв на органі.
Не дочекавшись чоловіка, в церкву прийшла пасторша поглянути, що він там поробляє, і почула, звісно, Гансову гру і його запрошення на небо. Коли вона запитала про чоловіка, ошуканець мовив, що пастор уже давно на небі. То чому б і їй з дітьми не вирушити до нього?
А ще Ганс порадив пасторші забрати з собою все золото й срібло.
Господиня хутко зібрала свої коштовності і дала потримати їх Гансові. Той і її посадив у великий лантух і запитав:
— Куди ти бажаєш: туди, де гуси гелгочуть, чи туди, де свині кувікають?
— Де гуси гелгочуть,— відповіла пасторша, і Ганс без жалю спровадив її у хлів до гусей.
Уранці зайшов у хлів свинопас, побачив, як підстрибує великий мішок, і давай дубасити його, примовляючи:
— Злодію, злодію, що ти тут шукаєш?
— Я твій пан, я твій пастор! — вигукнув пастор із мішка.
— Та який ти мені пастор! —не повірив хлопець і ну лупцювати далі. Збіглися люди і вже цілим гуртом молотили злодія.
Таке саме сталося і з жінкою пастора.
Отямившись, пастор здогадався, що це не хто інший як Ганс-ошуканець позбиткувався над ними ще й золото та срібло забрав, і вирушив шукати шахрая.
Їхав пастор у кареті, запряженій парою коней, і все міркував, де зараз може бути Ганс, коли саме той, у лахмітті, іде назустріч.
Пастор не впізнав пройдисвіта й запитав:
— Чи не бачив ти Ганса-ошуканця? Ми розшукуємо його.
— Авжеж, бачив! — вигукнув Ганс.— Дай мені коня, я наздожену його й приведу сюди.
Пастор наказав кучерові віддати Гансові коня, і той помчав як вихор. Ошуканець сховав баского коня в лісі, відрізав жмут хвоста, увіткнув його в болото й закричав:
— Поможіть, поможіть, кінь у трясовині тоне!
На крик прибіг пастор з кучером.
Ганс звелів:
— Держіть хвоста, а я принесу деревину підважити!
Але кучер смикнув досить сильно, і хвіст лишився в його руках. Побачивши це, Ганс із пастором почали лаяти його, що втопив коня.
За мить шахрай домовився про другого коня і знову помчав нібито наздоганяти Ганса-ошуканця, але назад уже ніколи не повернувся.
Так пройдисвіт обдурив пастора і роздобув пару коней.
