Грибний король

Естонська казка

Одного разу грибівники знайшли в лісі великого-превеликого гриба. Заходились його із землі виривати, а тут з-під гриба вистрибнув дідок. Сам на зріст з палець, а борода он яка — з цілу п’ядь! Старенький кинувся бігти, грибівники — за ним. Спіймали його та й питають, хто він такий. Дідок відповідає:

— Я король над усіма грибами, що ростуть у цьому лісі.

Думали-гадали грибівники, що робити з дідком, і зійшлися на тому, що найкраще однести його в дарунок королеві. Так і зробили. Король щедро нагородив грибівників, а манюсінького дідка наказав посадити до підвалу. «Влаштую, — думає, — великий бенкет і покажу гостям, які малюки з бородою живуть у мене в лісі під грибами. А поки що хай цей бородань під замком посидить».

У короля був маленький синок. Він бавився у дворі золотим яєчком і ненароком закотив це яєчко у підвальне віконце. Дідок умить схопив золоте яєчко. Хлопчик крикнув:

— Віддай яєчко!

А дідок відповідає:

— Не віддам. Сам прийдеш і візьмеш.

— Як же я прийду, — каже хлопчик, — коли двері замкнено?

— А ти, — навчає дідок, — принеси з палацу ключі. Хлопчик послухав старенького, відімкнув двері і спустився до підвалу. Дідок віддав хлопчикові яєчко, а сам тільки шмиг між ногами королевича — і за двері. Хлопчик не помітив, як це сталося. А дідок і зовсім зник.

Схотів хлопчик подивитися на дідка перед тим, як вамкнути підвал, а того вже й немає. Злякався королевич, замкнув хутенько двері і ключі назад одніс. І нікому не сказав, що дідка випустив.

Надійшов день бенкету, з’їхалося звідусіль багато гостей, палац оточила юрба людей. Усі вже дочулися, що король має для гостей якусь дивину. Посилає король до підвалу свого служника. А той повертається ні з чим. Король не повірив, сам поліз до підвалу. Але що впало, те пропало.

Соромно було королеві, що він надаремно гостей скликав, та нічого не вдієш — і король сказав, що дідок утік у мишачу нірку. Всі повірили володареві, тільки дуже шкодували, що не вдалося побачити манюсінького чоловічка.

Минуло багато років. Королевич виріс. Якось за обідом зайшла мова про того дідка. І королевич розповів, як у нього закотилось у підвал золоте яєчко і як після цього зник дідок.

Король дуже розгнівався і вигнав сина з дому. Нікого не схотів слухати, навіть королеви. Дозволив тільки синові взяти собі в компанію генерала: мовляв, удвох легше блукати по білому світу і добувати харчі.

Вирушили вигнанці у путь. Ішли-ішли і дійшли до лісу. Було дуже жарко, і королевичеві схотілося пити. Та де взяти води? І тут вони побачили глибокий колодязь. Генерал і каже:

— Я спущу тебе на мотузці у колодязь, ти нап’єшся, і я витягну тебе нагору.

Королевич погодився. Спустив його генерал у колодязь, королевич напився, і тоді генерал кричить згори:

— Я витягну тебе, але з умовою, що тепер ти будеш генералом, а я королевичем.

Що було робити королевичеві? Спробуй не погодься — тоді цей пройдисвіт залишить його у колодязі. Довелося погодитись.

Витяг генерал королевича нагору, і пішли вони далі. Прийшли до чужого короля та й питають, чи немає для них якоїсь роботи. І вже генерал називає себе королевичем, а королевич себе — генералом.

Нового королевича король узяв до себе в палац, а справжнього призначив старшим конюхом. Погнали конюхи коней до лісу, пасуть їх там, а королевич за конюхами наглядає.

От сів старший конюх на камінь і зажурився своєю лихою долею. І враз бачить — перед ним той самий манюсінький дідок, якого він колись-то на волю випустив. Дідок питає:

— Ти чого такий сумний?

— А чого мені бути веселим? — відповідає королевич.— Вигнав мене батько з дому за те, що я тебе випустив. А тепер генерал називає себе королевичем, а мені доводиться коней пасти.

— Не журись, усе обійдеться, — потішає його дідок.— Приходь сьогодні в палац до моєї старшої дочки.

Королевичеві стало цікаво, він і питає:

— Хто ти такий?

— Люди називають мене грибним королем, — каже старенький.— Я над усіма грибами найголовніший.

Повів грибний король юнака до своєї старшої дочки у гості. А жила вона у мідному палаці. Там усе було мідне. Тільки дивись та дивуйся! Весело було королевичеві у гостях у старшої дочки, він і не помітив, як час минув.

— Пора тобі повертатися, — мовить грибний король.— Але, за нашим звичаєм, ми тобі щось подаруємо. Гей, приведіть сюди мідного коня!

Привели мідного коня. Четверо держать його за повід — ледве здержують.

— Це тобі мій дарунок, — сказав грибний король.

— Хіба я з ним упораюся? — злякався королевич.— Вони он учотирьох його утримати не можуть!

Грибний король на це й каже:

— Ось тобі чотири пляшки зілля. Воно збільшує силу. Випий!

Королевич випив і враз відчув себе таким дужим, що й мідний кінь йому не страшний.

Дав король йому ще й мідну сопілку і мовив:

— Бережи її. Загубиш сопілку — втратиш і коня. А тепер надінь мідний одяг. Він під сідлом лежить.

Юнак надів мідний одяг, скочив на коня і чимдуж поскакав додому.

На другий день пішов він знову до лісу коней пасти. Бачить— грибний король знову тут як тут.

— Приходь, — каже, — сьогодні в гості до моєї середньої дочки.

Скочив королевич на подарованого коня і поскакав у гості до середньої дочки. Середня дочка жила в срібному палаці. І все в палаці також було із срібла. Час у гостях пролетів дуже швидко. На прощання грибний король наказує привести королевичеві в дарунок срібного коня. Вісім чоловік тримають його — утримати не можуть. Як же з ним одному впоратися?

Грибний король наказав юнакові випити вісім пляшок зілля. Королевич випив, потім вийняв з-під сідла срібну збрую, надів її і так увесь і засяяв. Король витяг з кишені срібну сопілку й наказав:

— Бережи її, а то й коня втратиш.

На третій день королевич пішов у гості до молодшої королівни, яка жила в золотому палаці. Там дідок подарував йому золотого коня. Цього коня ледь-ледь удержували дванадцятеро чоловіків. Довелося королевичеві випити дванадцять пляшок зілля. Випив він зілля і зробився дужим-дужим. Грибний король подарував йому золоту сопілку, а дочці сказав:

— Подаруй гостеві і ти щось на згадку.

Молодша дочка принесла королевичеві в дарунок золоте яєчко. Юнак подякував, сів на коня і поскакав.

Повернувся він до своїх конюхів, а другого дня пішов до короля, в якого служив. Бачить — виходить з палацу молодша королева дочка і плаче-ридає.

— Що з тобою? — питає королевич.— Ти чого плачеш?

— Як же мені не плакати, — відповідає королівна.— Завтра по мене прийде страхітливе чудовисько. Воно з моря виповзе. І якщо мене не віддадуть йому на поживу, воно знищить усе королівство.

Пожалів королевич дівчину.

На другий день вишикувались біля моря солдати. Приїхала королівна і чекає на страхітливе чудовисько. А королевич пішов у ліс і заграв на мідній сопілці. Виріс перед ним мідний кінь. Королевич вдягся в усе мідне, скочив на коня і галопом помчав до моря. Страхітливий змій на чотирьох лапах виповз із води і питає в людей:

— Чи є тут такий сміливець, щоб зі мною побився?

Усі мовчать. І тут до змія виїжджає королевич на мідному коні. Змій питає:

— Кого захищатимеш?

Королевич відповідає:

— Королівну і себе.

Змій знову питає:

— Як будеш битися: на коні чи пішим?

— Мабуть, на коні, — каже королевич.— Адже у тебе також чотири ноги, як і в мого коня.

Змій надумав схитрувати. Він одбіг убік, щоб несподівано повернутись і враз проковтнути королевича з конем. Та ба — не вийшло! Королевич наздогнав змія і одним змахом відтяв йому голову, а тіло кинув у море.

І тут же поскакав до лісу. А конюхам своїм нічого не сказав, начебто нічого й не було.

На другий день королевич знову пішов до короля. Бачить — знову виходить з палацу молодша дочка і голосно плаче.

— Що сталося? — питає королевич.— Ти чого плачеш?

Королівна відповідає:

— Завтра з моря вийде шестиголовий змій по мою середню сестру. Ох, знайти б того сміливця, що мене врятував, він би і сестру визволив.

Королевич повернувся у ліс і наступного ранку заграв на срібній сопілці. Тої ж миті з’явився перед ним срібний кінь. Королевич надів срібні шати, скочив на коня і помчав. Прискакав до моря, сидить на коні і чекає на страхітливе чудовисько. Враз море завирувало — виповзає з води шестиголовий змій і викликає на битву сміливців. Усі солдати розбіглися хто куди, а королевич помчав на срібному коні прямо до змія.

Змій крикнув:

— Іди, іди, синку! Мені ж краще — я вас обох з’їм!

Змій роззявив пащу, хотів проковтнути королевича разом з конем. Та сяйнув королевичів меч, і всі зміїні голови покотилися на морський пісок, неначе качани капусти.

Повернувся королевич до свого лісу, наче нічого й не сталося, відпустив срібного коня, пішов відпочивати. А на другий день знову рушив до короля і знову зустрів королівну; вона гірко плакала.

— Що трапилось? — питає королевич.

Королівна каже:

— Завтра з моря виповзе дванадцятиголове чудовисько по мою старшу сестру. Ох, знайти б того сміливця, що врятував мене і мою середню сестру!

Пожалів королевич дівчину. На ранок заграв він на золотій сопілці, і виріс перед ним золотий кінь. Вбрався королевич у золоті шати, скочив на золотого коня і поскакав до моря.

Старша королівна вже чекала на березі на дванадцятиголового змія. Навіть сам король з військом прибув, хотілося йому побачити, що станеться з дочкою.

От море завирувало, закипіло. Дванадцятиголове чудовисько висунуло з моря всі свої голови, а потім і само вилізло на берег. Солдати зі страху розбіглись. Король — і той дременув навтіки! А королевич сміливо поскакав на золотому коні до змія. Побачило його морське чудовисько і ну насміхатися:

— Іди, іди, синку! Мені ж краще — я вас обох з’їм!

Роззявило чудовисько пащу, щоб проковтнути королевича, але той змахнув мечем, і шість зміїних голів покотилися на землю, наче качани капусти. Чудовисько тільки розлютувалось і ну молотити хвостом по королевичу і коню. З рота в змія дим іде, з ніздрів пара валить — як до нього підступити? Змій того й гляди проковтне хороброго юнака. Раптом королевич бачить — коло великого каменя стоїть грибний король і кричить:

— Швидше вийми і розкрий золоте яєчко!

Королевич вийняв з кишені золоте яєчко, розняв його на дві половинки, а звідти так і сипнули воїни й кинулись на змія без ніякого страху.

Завагалось чудовисько, а королевич приловчився і одним махом відтяв у нього ще шість голів. Мертвий змій повалився на землю, а королевич дістав половинки золотого яєчка, і все військо миттю туди сховалося.

Знову поскакав королевич у ліс і, наче ніде нічого, проспав там три доби. На четверту добу хтось його будить. Розплющив королевич очі і бачить — стоїть коло нього грибний король та й каже:

— Уставай швидше і їдь до короля. Там твій генерал- ошуканець вимагає собі в дружини королівну. Каже, що це він убив усіх трьох чудовиськ.

Королевич скочив на ноги, заграв на мідній сопілці. З’явився мідний кінь. Надів королевич мідні шати і поскакав до палацу. А там генерал вихваляється, як він трьох зміїв переміг. Тут підскочив королевич. Побачила його молодша дочка, зраділа, кричить королеві:

— Дивись, батьку, ось мій справжній рятівник!

А королевич і не під’їхав до них — повернув мідного коня й поскакав знову в ліс. Там заграв на срібній сопілці, пересів на срібного коня і знову до палацу.

Побачила його середня дочка і кричить:

— Дивись, батьку, ось мій справжній рятівник!

Королевич знову повернув срібного коня і поїхав у ліс. У лісі заграв на золотій сопілці, пересів на золотого коня і приїхав у королівський палац.

Побачила його старша дочка і кричить:

— Дивись, батьку, ось мій справжній рятівник!

Королевич і цього разу хотів назад у ліс поїхати, та король затримав його і покликав до палацу, щоб нагородити за врятування дочок.

— Тут один чужоземний королевич, — сказав король, — вихваляється, що це він врятував моїх дочок. Чому ж мої дочки тебе рятівником називають?

Королевич і каже:

— Цей чоловік, що видає себе за королевича, — всього-на-всього мій генерал.

Король здивувався:

— Отже, виходить, королевич — ти? Буде тобі за подвиги щира нагорода. А ще вибирай собі в дружини будь-яку з моїх дочок.

Королевич подякував королеві та й каже:

— Мені нічого не треба.— І поскакав у ліс без ніякої нагороди.

А король повернувся до себе в палац і вигнав генерала.

Королевич поскакав на золотому коні прямо до молодшої дочки грибного короля у золотий палац — до тої самої, що дала йому золоте яєчко, — й одружився з нею.

Відтоді ніхто грибного короля не бачив. А королевич з дівчиною із золотого палацу жили довго й щасливо.

Переклад: Алевтина Спрогіс

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up