Богатир і три орли

Давним-давно жили собі дід та баба. Дітей у них не було. Все життя сумували старі, чекали, щоб хоч один син у них народився.

І ось одного разу з’явився бабі уві сні хазяїн лісів — Пігамбар.

— Весь вік жили з старим дружно, а дітей у вас немає, — сказав Пігамбар. — За це на старості літ матимете ви втіху. Завтра перед тим, як зійде сонце, ідіть у ліс до великого дуба і візьміть додому шматочок дубової кори. Загорніть його в чисту хустку і покладіть на ніч у діжу. На ранок вийде у вас з діжі син-богатир.

Так старі й зробили. Пішли в ліс до великого дуба, взяли з собою шматочок дубової кори і вдома заквасили його в діжі.

А на ранок вилупився з кори хлопчик-мізинчик. Назвали його батьки Іваном.

Почав Іван рости не щодня, а щогодини. Сила в ньому була богатирська, відвага молодецька. Незабаром він усіх молодців у селі переріс. Прийде з вулиці, попросить: «Дай, матінко, попоїсти» — та за одним разом три хлібини з’їсть, цілу бочку води вип’є.

Тижня не минуло, як Іван увесь хліб у старих з’їв, усе м’ясо. Просить ще, а старі відповідають:

— Та немає, синку, більше.

— Що ж ви так бідно живете? — питає Іван.

— Тому, синку, що не було нам в житті щастя, — каже йому батько.

— Значить, треба піти пошукати його, — Іван відповідає. — Коли знайду його, повернусь додому назад. А поки що прощавайте, батеньку й матінко.

І вирушив Іван-богатир в путь-дорогу шукати щастя.

Ішов він, ішов, сотні верст пройшов і прийшов нарешті до мідного озера. Стоїть біля мідного озера дивовижний сад. Яблуні в ньому бронзові, листя на них оксамитове, яблука з червоної міді так і горять на сонці.

«Що за дивовижний сад, — думає Іван, — чи не тут щастя мого батька заховане?».

Перестрибнув він через паркан і бачить — стоїть серед саду мідна хатинка, і вся земля перед нею міддю оббита. Зірвав Іван одне яблуко і пішов до хатинки.

«Погляну, хто в цьому саду живе».

Входить він у хатинку, — нікого. Тільки смажене м’ясо на столі стоїть. А Іван уже давно виголодався. Сів він за стіл і з’їв усе м’ясо до кісточки. А потім ліг на ліжко і захропів на всю богатирську силу.

Чи довго, чи недовго спав він, тільки прокидається Іван від шуму і свисту. Розплющив очі, дивиться — відчиняються двері, влітає в хатину Орел — величезний, волохатий, весь у мідному пір’ї. І кричить Орел страшним голосом:

— Хто в мій дім не спитавшись з’явився?

— Це я, — відповідає Іван. Спустив ноги з ліжка, без всякого страху на Орла дивиться, почуває в собі силу молодецьку.

— А, це ти, Іване-богатирю? Чув я про тебе, — каже Орел, — чого ти прийшов сюди? Тепер живим не вийдеш.

— Що ж ти зі мною битися хочеш? — питає Іван.

— Хочу, — відповідає Орел.

Вийшли вони обоє з хатинки, стали на землю, міддю оббиту.

Ударив Орел Івана по голові — ввійшов Іван у мідну землю по коліна.

Та не злякався Іван, — витягнув ноги з землі, розмахнувся та як ударить Орла по спині. І ввійшов Орел в мідну землю по самісіньке горло.

Бачить Орел, що самому йому з землі не вилізти, давай Івана просити:

— Здаюсь тобі, Іване-богатирю. Витягни мене, допоможи. Я тебе за це до мого брата відведу, Орла срібного. Вія значно багатший від мене.

Витягнув Іван Орла з землі, сів йому на спину, і повіз його Орел мідний до Орла срібного.

Сім днів і сім ночей вони летіли.

На восьмий день бачить Іван — лежить у лісі срібне озеро, стоїть біля озера срібний палац.

Навколо палацу огорожа, з срібла кована, а в саду — яблуні з яблуками срібними. Зірвав Іван двоє срібних яблук і йде прямо в палац.

Входить він, — нікого. Тільки смажене м’ясо на столі стоїть. А Іванові вже давно їсти хочеться. Сів він за стіл, поїв, а потім спати на срібне ліжко улігся.

Раптом чує він — шум шумить, грім гримить. Срібний Орел летить.

Влітає срібний Орел у палац і кричить:

— Хто до мене не спитавшись з’явитися посмів?

— А це я, — каже Іван-богатир і ноги з ліжка спускає.

— А, це ти, Іване-богатирю? — каже срібний Орел. — Ну, погано тобі буде, живим не підеш.

— Що ж, — відповідає Іван, — хочеш битись? Я готовий.

Виходять вони з Орлом в сад, стають на землю, сріблом оббиту.

Розправив Орел свої могутні крила, ударив Івана по голові — до пояса ввійшов Іван у срібну землю. Однак виліз Іван з землі та як ударить Орла по спині. Загруз Орел в срібній землі по саму шию. Почав Орел просити Івана:

— Витягни мене, Іване-богатирю, пожалій. Поведу я тебе до свого брата, золотого Орла. Він значно багатший за мене. Витягнув Іван Орла за пір’я, сів йому на спину, і полетіли вони до золотого Орла. А мідний Орел за ними летить. Сім днів і сім ночей летіли.

На восьмий день бачить Іван — блищить у лісі чудове- пречудове золоте озеро.

Біля води стоїть золотий палац, навкруги розкинувся сад з золотими яблуками, а навколо саду огорожа з чистого золота кована.

Залишились орли біля огорожі, а Іван-богатир троє золотих яблук зірвав і в палац пішов.

Входить він, — нікого, тільки на столі смажене м’ясо приготовано. Поїв богатир і відпочити ліг.

Раптом чує він — шум шумить, неначе гроза наступає. Темно стало, блискавки заблискотіли — влітає в кімнату золотий Орел:

— Хто в мій палац не спитавшись увійшов?

— Це я, — каже Іван, а сам з ліжка злазить.

— А, Іван-богатир? Ну, не вийти тобі від мене живим.

— Що ж, будемо битись, — каже Іван.

Вийшли вони з золотим Орлом в сад, стали на землю, золотом оббиту. Ударив золотий Орел Івана по голові — і провалився Іван в золоту землю мало не до маківки. Однак виліз він, розмахнувся та так ударив Орла по спині, що від того лише три пір’їнки поверх землі стирчать, а весь Орел в землю ввійшов.

Злякався Орел, почав просити:

— Змилуйся, Іване-богатирю, витягни мене! Весь вік слухатимусь тебе. Станеш ти найсильнішим богатирем на світі.

Витягнув Іван Орла золотого за пір’я.

І пішов Іван-богатир далі по світу, а три Орли за ним ідуть.

Дійшли вони до підземного царства.

Іде Іван по дорозі і бачить — стоїть біла хатинка, стіни її скляні, покрівля шовкова, а всередині всі стіни з дзеркал зроблені. Ганочок у хатинки срібний, а над дахом зорі і місяць горять.

Сидять за дзеркальним столом три дівчини, одна від одної краща.

— Як ти зайшов сюди, богатирю? — питають дівчата. — Сюди вже давно ніхто не заходить. Бояться люди нашого царства.

— Чому? — Іван питає.

— Володіє нашим царством страшний Чиге-старий. Він усіх нас тут у полоні тримає. Ніхто звідси назад на землю не виходить.

— А де його знайти, скажіть, — каже Іван-богатир.

І відповідають дівчата:

— Ось тобі чарівний клубок. Кинь його на землю і йди за ним. Дійдеш до вогненної затоки в туманній далечині. Візьми і ось оце чарівне коромисло з собою. Занур його тричі у вогненну воду — і вийде до тебе з затоки страшний Чиге-старий. А ще візьми оцю чарівну каблучку. Як відчуєш, що сила твоя зменшується, поверни її на пальці — і знову богатирем непереможним станеш.

Віддали дівчата Іванові свої подарунки -— клубок, коромисло і каблучку, — і пішов Іван вогненну затоку в туманній далечині шукати.

Іде він і бачить — порожні навколо села, ніхто з вікон не визирає, нікого на вулицях не видно. Зайшов він в одну хату, питає:

— Чого ви по хатах сидите, на вулиці не виходите?

А жителі відповідають йому:

— Ми Іване-богатирю, без сили лежимо. їжу і воду у нас страшний Чиге-старий віднімає. Скоро ніхто з нас живим не лишиться.

— Постривайте, незабаром Чиге-старому кінець прийде, — відповідає Іван і далі йде.

Котиться клубок лісами, горами. Іде за ним Іван-богатир.

На сьомий день докотився клубок до вогненної затоки і спинився.

Дивиться Іван — горить вода в затоці яскравим полум’ям, пливуть над водою тумани: нічого не розглядіти, ніяк воду не перепливти.

Взяв тоді Іван чарівне коромисло і занурив його у вогненні хвилі.

І враз уляглися, заспокоїлися хвилі, погасли; стала затока тихою і гладкою.

А з води величезний сивий велетень вилазить, Чиге-ста- рий, з бородою до пояса, з кулаками, як молоти трипудові.

— Хто мене турбувати прийшов? Що тобі, Іване-богатирю, тут потрібно? Чи смерті своєї шукаєш?

— Не своєї я смерті шукаю, а твоєї, — відповідає Іван- богатир.

Вискочив тоді Чиге-старий, підняв на затоці бурю.

А Іван повернув каблучку на пальці, щоб сили собі додати, і кинувся на велетня.

Довго вони билися. Довго по затоці хвилі ходили, довго по березі в лісі стогін стояв. Подолав Іван-богатир Чиге-старого і в воду кинув. А сам з клубком чарівним назад пішов.

Проходить він мимо села.

— Виходьте, не бійтесь, — гукає, — немає більше на світі Чиге-старого!

Вибігли мешканці з будинків, кинулись дякувати Іванові. Побігли до колодязів, до ланів своїх побігли; господині давай хліб пекти; рибалки по рибу до річки пішли; мисливці на полювання всі рушили. Радіють люди, що боятися більше нікого.

А Іван у скляну хатинку з дзеркальними стінами йде. Сидять в хатинці дівчата-красуні, його повернення чекають.

— Ось ви й вільні, — каже Іван, — ходімо зі мною з підземного царства.

Вишикувались в ряд три Орли — мідний, срібний і золотий, — посадили собі на спини Івана з дівчатами і винесли всіх їх з підземного царства в рідний ліс.

З’явився Іван до батьків у хатину. Зраділи старі, не знають, куди посадити дорогих гостей, чим і частувати.

Взяв Іван за себе старшу дівчину, молодших за сусідів, заміж віддав. Орлів на волю відпустив.

Орли полетіли, пір’я розгубили. Народ пір’я підібрав і, на. пір’я дивлячись, про Івана казку склав.