Богатир і три орли

Чуваська казка

Давним-давно жили собі дід та баба. Дітей у них не було. Все життя сумували старі, чекали, щоб хоч один син у них народився.

І ось одного разу з’явився бабі уві сні хазяїн лісів — Пігамбар.

— Весь вік жили з старим дружно, а дітей у вас немає, — сказав Пігамбар. — За це на старості літ матимете ви втіху. Завтра перед тим, як зійде сонце, ідіть у ліс до великого дуба і візьміть додому шматочок дубової кори. Загорніть його в чисту хустку і покладіть на ніч у діжу. На ранок вийде у вас з діжі син-богатир.

Так старі й зробили. Пішли в ліс до великого дуба, взяли з собою шматочок дубової кори і вдома заквасили його в діжі.

А на ранок вилупився з кори хлопчик-мізинчик. Назвали його батьки Іваном.

Почав Іван рости не щодня, а щогодини. Сила в ньому була богатирська, відвага молодецька. Незабаром він усіх молодців у селі переріс. Прийде з вулиці, попросить: «Дай, матінко, попоїсти» — та за одним разом три хлібини з’їсть, цілу бочку води вип’є.

Тижня не минуло, як Іван увесь хліб у старих з’їв, усе м’ясо. Просить ще, а старі відповідають:

— Та немає, синку, більше.

— Що ж ви так бідно живете? — питає Іван.

— Тому, синку, що не було нам в житті щастя, — каже йому батько.

— Значить, треба піти пошукати його, — Іван відповідає. — Коли знайду його, повернусь додому назад. А поки що прощавайте, батеньку й матінко.

І вирушив Іван-богатир в путь-дорогу шукати щастя.

Ішов він, ішов, сотні верст пройшов і прийшов нарешті до мідного озера. Стоїть біля мідного озера дивовижний сад. Яблуні в ньому бронзові, листя на них оксамитове, яблука з червоної міді так і горять на сонці.

«Що за дивовижний сад, — думає Іван, — чи не тут щастя мого батька заховане?».

Перестрибнув він через паркан і бачить — стоїть серед саду мідна хатинка, і вся земля перед нею міддю оббита. Зірвав Іван одне яблуко і пішов до хатинки.

«Погляну, хто в цьому саду живе».

Входить він у хатинку, — нікого. Тільки смажене м’ясо на столі стоїть. А Іван уже давно виголодався. Сів він за стіл і з’їв усе м’ясо до кісточки. А потім ліг на ліжко і захропів на всю богатирську силу.

Чи довго, чи недовго спав він, тільки прокидається Іван від шуму і свисту. Розплющив очі, дивиться — відчиняються двері, влітає в хатину Орел — величезний, волохатий, весь у мідному пір’ї. І кричить Орел страшним голосом:

— Хто в мій дім не спитавшись з’явився?

— Це я, — відповідає Іван. Спустив ноги з ліжка, без всякого страху на Орла дивиться, почуває в собі силу молодецьку.

— А, це ти, Іване-богатирю? Чув я про тебе, — каже Орел, — чого ти прийшов сюди? Тепер живим не вийдеш.

— Що ж ти зі мною битися хочеш? — питає Іван.

— Хочу, — відповідає Орел.

Вийшли вони обоє з хатинки, стали на землю, міддю оббиту.

Ударив Орел Івана по голові — ввійшов Іван у мідну землю по коліна.

Та не злякався Іван, — витягнув ноги з землі, розмахнувся та як ударить Орла по спині. І ввійшов Орел в мідну землю по самісіньке горло.

Бачить Орел, що самому йому з землі не вилізти, давай Івана просити:

— Здаюсь тобі, Іване-богатирю. Витягни мене, допоможи. Я тебе за це до мого брата відведу, Орла срібного. Вія значно багатший від мене.

Витягнув Іван Орла з землі, сів йому на спину, і повіз його Орел мідний до Орла срібного.

Сім днів і сім ночей вони летіли.

На восьмий день бачить Іван — лежить у лісі срібне озеро, стоїть біля озера срібний палац.

Навколо палацу огорожа, з срібла кована, а в саду — яблуні з яблуками срібними. Зірвав Іван двоє срібних яблук і йде прямо в палац.

Входить він, — нікого. Тільки смажене м’ясо на столі стоїть. А Іванові вже давно їсти хочеться. Сів він за стіл, поїв, а потім спати на срібне ліжко улігся.

Раптом чує він — шум шумить, грім гримить. Срібний Орел летить.

Влітає срібний Орел у палац і кричить:

— Хто до мене не спитавшись з’явитися посмів?

— А це я, — каже Іван-богатир і ноги з ліжка спускає.

— А, це ти, Іване-богатирю? — каже срібний Орел. — Ну, погано тобі буде, живим не підеш.

— Що ж, — відповідає Іван, — хочеш битись? Я готовий.

Виходять вони з Орлом в сад, стають на землю, сріблом оббиту.

Розправив Орел свої могутні крила, ударив Івана по голові — до пояса ввійшов Іван у срібну землю. Однак виліз Іван з землі та як ударить Орла по спині. Загруз Орел в срібній землі по саму шию. Почав Орел просити Івана:

— Витягни мене, Іване-богатирю, пожалій. Поведу я тебе до свого брата, золотого Орла. Він значно багатший за мене. Витягнув Іван Орла за пір’я, сів йому на спину, і полетіли вони до золотого Орла. А мідний Орел за ними летить. Сім днів і сім ночей летіли.

На восьмий день бачить Іван — блищить у лісі чудове- пречудове золоте озеро.

Біля води стоїть золотий палац, навкруги розкинувся сад з золотими яблуками, а навколо саду огорожа з чистого золота кована.

Залишились орли біля огорожі, а Іван-богатир троє золотих яблук зірвав і в палац пішов.

Входить він, — нікого, тільки на столі смажене м’ясо приготовано. Поїв богатир і відпочити ліг.

Раптом чує він — шум шумить, неначе гроза наступає. Темно стало, блискавки заблискотіли — влітає в кімнату золотий Орел:

— Хто в мій палац не спитавшись увійшов?

— Це я, — каже Іван, а сам з ліжка злазить.

— А, Іван-богатир? Ну, не вийти тобі від мене живим.

— Що ж, будемо битись, — каже Іван.

Вийшли вони з золотим Орлом в сад, стали на землю, золотом оббиту. Ударив золотий Орел Івана по голові — і провалився Іван в золоту землю мало не до маківки. Однак виліз він, розмахнувся та так ударив Орла по спині, що від того лише три пір’їнки поверх землі стирчать, а весь Орел в землю ввійшов.

Злякався Орел, почав просити:

— Змилуйся, Іване-богатирю, витягни мене! Весь вік слухатимусь тебе. Станеш ти найсильнішим богатирем на світі.

Витягнув Іван Орла золотого за пір’я.

І пішов Іван-богатир далі по світу, а три Орли за ним ідуть.

Дійшли вони до підземного царства.

Іде Іван по дорозі і бачить — стоїть біла хатинка, стіни її скляні, покрівля шовкова, а всередині всі стіни з дзеркал зроблені. Ганочок у хатинки срібний, а над дахом зорі і місяць горять.

Сидять за дзеркальним столом три дівчини, одна від одної краща.

— Як ти зайшов сюди, богатирю? — питають дівчата. — Сюди вже давно ніхто не заходить. Бояться люди нашого царства.

— Чому? — Іван питає.

— Володіє нашим царством страшний Чиге-старий. Він усіх нас тут у полоні тримає. Ніхто звідси назад на землю не виходить.

— А де його знайти, скажіть, — каже Іван-богатир.

І відповідають дівчата:

— Ось тобі чарівний клубок. Кинь його на землю і йди за ним. Дійдеш до вогненної затоки в туманній далечині. Візьми і ось оце чарівне коромисло з собою. Занур його тричі у вогненну воду — і вийде до тебе з затоки страшний Чиге-старий. А ще візьми оцю чарівну каблучку. Як відчуєш, що сила твоя зменшується, поверни її на пальці — і знову богатирем непереможним станеш.

Віддали дівчата Іванові свої подарунки -— клубок, коромисло і каблучку, — і пішов Іван вогненну затоку в туманній далечині шукати.

Іде він і бачить — порожні навколо села, ніхто з вікон не визирає, нікого на вулицях не видно. Зайшов він в одну хату, питає:

— Чого ви по хатах сидите, на вулиці не виходите?

А жителі відповідають йому:

— Ми Іване-богатирю, без сили лежимо. їжу і воду у нас страшний Чиге-старий віднімає. Скоро ніхто з нас живим не лишиться.

— Постривайте, незабаром Чиге-старому кінець прийде, — відповідає Іван і далі йде.

Котиться клубок лісами, горами. Іде за ним Іван-богатир.

На сьомий день докотився клубок до вогненної затоки і спинився.

Дивиться Іван — горить вода в затоці яскравим полум’ям, пливуть над водою тумани: нічого не розглядіти, ніяк воду не перепливти.

Взяв тоді Іван чарівне коромисло і занурив його у вогненні хвилі.

І враз уляглися, заспокоїлися хвилі, погасли; стала затока тихою і гладкою.

А з води величезний сивий велетень вилазить, Чиге-ста- рий, з бородою до пояса, з кулаками, як молоти трипудові.

— Хто мене турбувати прийшов? Що тобі, Іване-богатирю, тут потрібно? Чи смерті своєї шукаєш?

— Не своєї я смерті шукаю, а твоєї, — відповідає Іван- богатир.

Вискочив тоді Чиге-старий, підняв на затоці бурю.

А Іван повернув каблучку на пальці, щоб сили собі додати, і кинувся на велетня.

Довго вони билися. Довго по затоці хвилі ходили, довго по березі в лісі стогін стояв. Подолав Іван-богатир Чиге-старого і в воду кинув. А сам з клубком чарівним назад пішов.

Проходить він мимо села.

— Виходьте, не бійтесь, — гукає, — немає більше на світі Чиге-старого!

Вибігли мешканці з будинків, кинулись дякувати Іванові. Побігли до колодязів, до ланів своїх побігли; господині давай хліб пекти; рибалки по рибу до річки пішли; мисливці на полювання всі рушили. Радіють люди, що боятися більше нікого.

А Іван у скляну хатинку з дзеркальними стінами йде. Сидять в хатинці дівчата-красуні, його повернення чекають.

— Ось ви й вільні, — каже Іван, — ходімо зі мною з підземного царства.

Вишикувались в ряд три Орли — мідний, срібний і золотий, — посадили собі на спини Івана з дівчатами і винесли всіх їх з підземного царства в рідний ліс.

З’явився Іван до батьків у хатину. Зраділи старі, не знають, куди посадити дорогих гостей, чим і частувати.

Взяв Іван за себе старшу дівчину, молодших за сусідів, заміж віддав. Орлів на волю відпустив.

Орли полетіли, пір’я розгубили. Народ пір’я підібрав і, на. пір’я дивлячись, про Івана казку склав.

Джерело: Казки народів СРСР. Радянська школа, 1954.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up