Мудрий папуга

Іспанська казка

Жив колись один іспанський гранд — великий пан. І була в нього дружина, прегарна жінка, яку він дуже любив. Мешкали вони в чудовому палаці, і з ними ще служниця.

А король тієї країни мав іти на війну. Скликав він усіх своїх лицарів до себе. Був серед них і іспанський гранд — герой нашої казки.

Не хотілося нашому лицареві на війну рушати, бо він щойно одружився. Але й не міг не послухати королівського наказу. Отож зібрався він і з великою печаллю рушив у похід. Дружина лишилася сама. Вона теж дуже сумувала, нікуди не ходила, сиділа вдома із служницею та папугою. Папуга був надзвичайно красивий, але говорити не вмів.

Одного разу, коли сеньйора вийшла на балкон, побачив її перехожий лицар-кабальєро, який зупинився на заїжджому дворі навпроти палацу. Побачив — і закохався. Він намагався поговорити з нею, але йому це ніяк не вдавалося. Смутний та невеселий ходив щодня кабальєро повз палац. Якось помітила це старенька бабуся, підійшла до нього та й питає:

— Що з вам, кабальєро, чому ви такий невеселий?

— Ой, сеньйоро, ви все одно не зможете зарадити моїй біді.

— А ви скажіть, що у вас за біда. Може, й зараджу.

От він і признався старенькій, що покохав даму з палацу. Покохав так, що жити не може, не поговоривши з нею.

Пообіцяла бабуся йому допомогти. Пішла вона до дами в палац та й каже:

— Сеньйоро, я віддаю онучку заміж. Чи не прийшли б ви до нас на весілля?

— Ой,— відказує сеньйора,— ви ж знаєте, що я не можу, бо відтоді, як чоловік пішов на війну, нікуди з дому не виходжу. Що скажуть люди, як побачать мене на бучному весіллі!

— Не турбуйтеся! Я сховаю вас у сусідній кімнаті так, що вам буде все видно, а вас ніхто не помітить.

І служниця сеньйори, якій кортіло побувати на весіллі, теж умовляла свою господиню. Нарешті сеньйора згодилася, сказавши, що піде тільки заради служниці, щоб дівчина трохи розвіялася.

От настав час, прийшла по них стара. Та тільки-но замкнули двері, як раптом долинув голос:

— Сеньйоро, моя сеньйоро!

— Ой! — вигукнула здивована дама.— Та це ж мій папуга заговорив!

— Сеньйоро,— вів далі папуга,— ідіть-но сюди, я вам казочку розповім.

— Та облиште ви його! — тягла стара сеньйору на вулицю.— Натанцюєтесь на весіллі, тоді й казок наслухаєтесь.

— Ні, не піду,— твердо мовила сеньйора.— Волію послухати мого папугу.

Почвалала геть стара, невдоволено бурмочучи, залишилась вдома служниця, а сеньйора пішла слухати папугу.

— Папужко мій! — щебетала вона.— Ти вже й розмовляєш?

— Так, сеньйоро моя! Хочете казочку?

— А чом би й ні! Розказуй.

І

«Жив собі кабальєро,— почав папуга,— і мав дочку, яку любив над усе. Одного дня на вулиці з’явився незнайомець і загукав:

— Витрішки продаю! Хто купить витрішки! Хто купить витрішки!

Донька попросила батька купити їй одного витрішка.

Покликали того чоловіка і купили в нього витрішка та ще й макітру таку, що, коли покласти в неї витрішок та поставити на воду, вона починала співати.

От вийшла якось рано дівчина в поле, поклала витрішок у макітру і поставила макітру в озерце, щоб послухати, як вона співає.

Аж раптом звідкись узявся бик, ухопив витрішка та й зник.

Засмутилася дівчина, що не вдалося їй послухати, як співає витрішок…»

— Сподобалась вам казочка, сеньйоро моя? — питає папуга.

— Сподобалася та ще й дуже, мій папужко! — відповідає сеньйора і каже служниці: — Принеси-но чогось смачного повечеряти папузі.

— Ні,— заперечив папуга,— тільки не вона, а ви. Бо служниця поб’є мене за те, що не дав їй погуляти на весіллі.

Сеньйора принесла папузі повечеряти, а сама, зовсім забувши про танці на весіллі, лягла спати, вдоволена тим, що її папуга заговорив.

Наступного дня знов прийшла стара і каже:

— Знаєте, сеньйоро, учора через те, що вас не було, відклали весілля на сьогодні. Усі хочуть, щоб і ви повеселилися.

— Добре,— відповідає сеньйора.— Ми прийдемо із служницею, тільки коли мій папуга не почує, як виходитимемо з дому. А як почує — нізащо.

От, коли наближався вже час до танців, почала служниця тихенько замикати всі двері, щоб папуга не почув, як вони підуть із дому. Уже зовсім зібралися, аж тут пролунав голос папуги:

— Сеньйоро моя, сеньйоро! Ідіть-но до мене, я не доказав вам казочки.

— Ой, кличе мене мій папуга,— мовила сеньйора.— Ідіть самі, а я лишуся, погомоню з ним.

Знову ні з чим пішла додому стара, аж пінячись від злості та клянучи на всі заставки папугу. А служниця спересердя роздяглася й лягла спати.

Сеньйора ж пішла до папуги в кімнату. І ось що почула:

II

«Отож, сеньйоро моя, я закінчив на тому, що дівчина засмутилася, не почувши, як співає витрішок. Тоді вирішила вона будь-що розшукати його. А для цього треба було вирушати в дорогу, переодягнувшись прочанкою.

От переодяглася дівчина, узяла макітру та й пішла. Приходить в одне місто, а там розповідають, що дочка тамтешнього короля збожеволіла, й ніхто не може її вилікувати.

— Я її вилікую,— сказала дівчина і пішла до королівського палацу.

Там вона попросила, щоб їй дали великий глек води і залишили на цілу ніч у спочивальні разом із принцесою.

Принесли глек з водою, засвітили свічку. Дівчина вилила воду з глека у таз, поставила туди свою макітру. Але макітра не співала. Опівночі погасла й свічка. Дівчині нічим було засвітити її, і вона почала шукати вогню. Та навкруги стояла темрява, бо всі спали. Нарешті дівчина помітила далекий вогник. Пішла до нього і опинилася біля нещільно причинених дверей. Відчинила їх дужче і побачила Чорного Дядька. Здоровенною ложкою він помішував у чані киплячу олію. Помішував та приказував:

— Кипи, кипи, оліє!

Принцеса хай хворіє!

Побачив Чорний Дядько дівчину та й каже:

— А, це ти, дівчино, чого прийшла?

— У мене погасла свічка. Можна, я засвічу?

— Гаразд, дівчино, засвіти.

Зайшла дівчина до кімнати і, коли проходила повз Чорного Дядька, щосили штовхнули його в чан, де кипіла олія. От він і зварився. Тоді дівчина перевернула чан, засвітила свічку і мерщій повернулася до палацу. Зайшла до покою принцеси, а та сидить собі в ліжку весела і здорова, наче й не хворіла.

Уранці прийшов до дочки король. Побачивши її здоровою, кинувся вдячно обнімати рятувальницю й казати, що нікуди її тепер із палацу не відпустить, що вона залишиться з ними жити. Але дівчина відмовилася, сказавши, що вона шукає одну річ і мусить будь-що її знайти.

Тоді король дав їй багато грошей, солодощів і всього, чого вона хотіла. І дівчина, подякувавши йому, взяла свою макітру й пішла далі — шукати загублений витрішок».

— Ну як, сподобалась вам казочка, сеньйоро моя? — спитав папуга.

— Дуже сподобалася, мій папужко. Вельми цікаво було,— відповіла дама і наказала служниці:

— Принеси-но чогось повечеряти папузі.

— Ні,— заперечив папуга,— тільки не вона, а ви. Бо вона ще отруїть мене за те, що не дав піти на весілля.

Сеньйора сама подала вечерю, а потім лягла спати, тішачись, що її папуга говорить людською мовою.

Наступного дня знову прийшла стара до палацу, бо отой настирний кабальєро обіцяв їй дати грошей, коли вона приведе до себе сеньйору.

— Ну, як воно вчора тулялося? — питає її дама.

— І не кажіть, сеньйоро! Коли б ви тільки бачили, як було гарно й весело!.. А ще прийшов один кабальєро. Він так хвацько танцював, що всі гості не могли відвести очей.

— Невже? — здивувалася сеньйора.

— Так, сеньйоро, дуже приємно було дивитися на нього. Тому сьогодні ми зберемося знову. Приходьте неодмінно. Я вас сховаю так, що ви бачитимете всіх, а вас ніхто.

— Гаразд, коли мій папуга не почує, як збиратимуся, то прийду.

Стара зраділа такій відповіді й наказала служниці позамикати всі двері й вікна, щоб папуга не почув, як вони виходитимуть. Потім пішла до кабальєро, який уже зовсім зневірився побачити сеньйору, і сказала, що цього вечора він таки зустрінеться з нею.

От настав вечір, і стара прийшла по молоду сеньйору та її служницю. А вони вже вдяглися святково та чепурились. Усі троє вийшли з покоїв, почали тихенько спускатися сходами. Стара та служниця були вдоволені, бо папуга мовчав. Та коли вже виходили на вулицю, як раптом почули:

— Сеньйоро моя, сеньйоро! Ідіть-но до мене, я вам іще казки не доказав!

І сеньйора вернулася.

III

«Отож, сеньйоро моя,— розповідав папуга,— взяла дівчина дарунки, макітру та й пішла далі шукати свій витрішок. От опинилася вона в зовсім іншому королівстві. І там почула, що дочка тамтешнього короля вмирає від якоїсь небезпечної хвороби, а вилікувати її ніхто не може.

Пішла дівчина в палац і сказала королю, що хоче врятувати його дочку. Попросила у нього глек із водою й звеліла залишити її на цілу ніч у покої разом із принцесою.

Коли всі пішли, дівчина вилила воду з глека у таз і поставила туди свою макітру. Але макітра не співала. Та ось опівночі тихенько відчинилося вікно, і до покою зайшов Чорний Парубок, та такий гарний, що й словом не сказати. Підійшов він до принцеси, витяг у неї з рота кілька трісочок, і почали вони розмовляти. Розмовляли, милувалися, аж поки почало розвиднятися. Тоді Чорний Парубок знову вставив трісочки у рот принцесі й зник через те саме вікно.

Уранці дівчина розповіла королю про все, що бачила. І король упізнав у Чорному Парубку слугу одного свого поважного придворного. Привели того слугу, наказали витягти трісочки з рота принцеси й вигнали геть. З тієї пори принцеса заговорила.

А король і королева, несказанно зрадівши, просили дівчину залишитися з ними назавжди. Та вона відмовилась і пішла далі шукати загублену річ».

— Цікава моя казочка, сеньйоро? — спитав папуга.

— Авжеж, папужко!

І сеньйора сама принесла папузі смачну вечерю, а потім пішла спати.

Наступного дня прийшла стара і розповіла сеньйорі, що гуляння було дуже веселе: і співали, й танцювали, й грали у різні ігри. Шкода тільки, що сеньйори не було. Та нічого, сьогодні ще буде бал, але останній. Тому прийти треба неодмінно.

— Добре,— відповіла сеньйора,— якщо тільки папуга не почує.

Знову настав вечір. Коли стара прийшла, сеньйора та служниця вже були готові й тихо-тихесенько почали виходити. Та тільки дійшли до дверей, що вели на вулицю, як папуга враз заговорив:

— Сеньйоро моя, сеньйоро! А йдіть-но сюди, я докажу вам казочку до кінця.

Тоді сеньйора сказала бабусі:

— Ідіть самі. А я дослухаю казку.

Хоч як стара умовляла сеньйору, та все одно лишилася. Розгнівалася стара й зі злості подряпала обличчя служниці, дорікаючи, що та не замкнула як слід папугу чи навіть голову йому не скрутила. На вулиці зустріла вона молодого кабальєро, який хотів дізнатися, чи прийде-таки на бал сеньйора, і так нечемно відповіла йому, що він теж розізлився і не дав їй обіцяних грошей, а сам пішов геть із міста.

А сеньйора тим часом дослухувала казку свого папуги.

IV

«Отож, сеньйоро моя,— вів далі свою розповідь папуга,— надарували дівчині багато дарунків, і подалася вона знову в дорогу.

Багато різних сіл та міст пройшла. Нарешті в одному місті почула, що син тамтешнього короля вмирає і ніхто не може його вилікувати.

Прийшла дівчина до королівського палацу й сказала, що врятує принца. Попросила принести глек з водою та залишити її одну з принцем у нього в покої.

От підійшла дівчина до ліжка і побачила, що принц умирає. Тоді вона вилила воду з глека у таз, поставила туди свою макітрочку, а свічку загасила, щоб не дратувати хворого світлом. Тільки-но погасла свічка, як макітра почала співати.

— Ой! — здивовано вигукнула дівчина,— Чого це моя макітрочка раптом заспівала?

Запалити свічку знову не було чим, і дівчина вирішила дочекатись ранку, аби дізнатися, що ж сталося з макітрою.

Коли добре розвиднилося, дівчина побачила, що макітра плаває у тазу й співає. «З чого б це?» — подумала дівчина. Почала вона роздивлятися по кімнаті, аж бачить — висить над ліжком щось незвичайне…

— Ой, та це ж мій витрішок! — придивившись, радісно скрикнула дівчина.

— А я той зачарований бик, що його у тебе забрав! — почувся голос.

Обернулася дівчина і бачить: із ліжка встає юнак, та такий гарний, що осліпнути можна від тої краси.

Тут зайшли до покою король із королевою. Побачивши сина свого здоровим, так зраділи, що почали дівчину обнімати й цілувати. А принц розповів усім, що коли він був чарами обернений на бика, то закохався в цю дівчину й забрав у неї витрішка, щоб її ще зустріти. Але не знав, де шукати, тому й захворів так тяжко. А тепер, коли він зовсім здоровий, хоче одружитися з нею.

Король із королевою радо погодилися. Принц і дівчина одружились і зажили у щасті та злагоді».

— Ну, як,— мовив папуга,— добре закінчилася казочка, сеньйоро моя?

— Дуже добре, мій папужко! — відповіла сеньйора і сама принесла йому на вечерю тістечок та цукерок. А потім пішла спати.

Наступного дня повернувся додому сеньйорин чоловік. Вона радо зустріла його, розповіла, як жила без нього, а на останок і каже:

— Чоловіче мій любий, у мене для тебе є сюрприз.

— Який? — питається чоловік.

— Наш папуга заговорив.

Пішли вони до кімнати, де жив папуга. От сеньйор і питає:

— Папуго, папужко! А чого це ти раптом заговорив?

— Щоб дружина твоя з дому не ходила.

Розгнівався, почувши таке, сеньйор на свою жінку. А папуга йому:

— Сеньйора твоя не винна. Це її хотіла звабити стара, що живе напроти. А як розповіла сеньйора чоловікові про все докладно, то вигнали вони стару звабницю геть із міста. І зажили відтоді ще краще.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up