Дивовижна шуба Алдар-Косе

Казахська казка

Тільки в лисячій шубі не замерзнеш такої холодної зими! А в драній-предраній кожушині Алдар-Косе мерзнув би щодня.

Їхав він якось степом — руки, ноги померзли, ніс посинів, швидше б до теплої юрти дістатися!

Вітер свистить, за вуха хитруна хапає. А в степу ніде не видно диму над аулом.

Даремно махав камчою Алдар-Косе: старий худющий кінь не міг бігти. Мотне гривою — і знову насилу шкандибає.

«Поганий кінь — довга дорога,— хитаючи головою, говорив Алдар-Косе сам до себе.— їхати ще далеко, собачого гавкоту не чути, і жодної юрти в степу нема… Загинеш при такому морозі!»

Раптом бачить він — їде назустріч вершник. Алдар-Косе здогадався, що то їде бай. От хитрун і надумав його обдурити. Він розхристав свою драну кожушину, випрямився в сідлі й заспівав веселої пісеньки.

Зустрілись вершники, зупинили коней, привіталися. Алдар-Косе шапку набік зсунув, обмахується, наче сидить на осонні літньої днини.

— Невже ти не замерз? — здивувався бай.

— Це в твоїй шубі холодно, а в моїй — ой як тепло,— відповідає Алдар-Косе.

— Як же може бути тепло в такій шубі? — дивується багатій.

— Хіба не бачиш?

— Бачу, що вороння розірвало твою кожушину і в ній більше дірок, ніж хутра!

— Це й добре, що дірок багато. В одну дірку холодний вітер залітає в іншу вилітає. А мені залишається тепло.

«Треба видурити в нього цю дивовижну шубу»,— подумав бай.

«Ох і тепло ж буде, якщо байську шубу надіти!» — міркує й собі хитрун.

— Продай мені шубу! — сказав бай Алдар-Косе.

— Не продам. Я без неї відразу замерзну.

— Не замерзнеш! Візьми мою лисячу шубу,— запропонував бай.— Вона теж тепла.

Та Алдар-Косе вдав, що й слухати не хоче. А сам очей не зводить з теплої шуби і байського скакуна.

— До шуби ще й грошей дам! — підлещується бай.

— Грошей мені не треба. Ось коли й коня даси, тоді подумаю.

Зрадів бай, погодився. Зняв свою шубу, віддав коня.

Надів Алдар-Косе лисячу шубу, сів на байського скакуна й полетів, обганяючи вітер.

Добре було тепер Алдар-Косе їздити від аулу до аулу в теплій шубі, на чудовому коні.

У кожній юрті запитували хитруна:

— Звідки це у тебе лисяча шуба й такий диво-кінь?

— Обміняв на дивовижну шубу, в якій було сімдесят дірок і дев’яносто латок…

Забавляючи людей, Алдар-Косе розповідав, як бай накинувся на його драну кожушину й віддав йому свою лисячу.

Сміялися люди, частуючи хитруна кумисом. Коли сміх ущухав, Алдар-Косе щоразу повторював:

— Далекий шлях чи близький, дізнається той, хто проїде. Гірку їжу від солодкої відрізнить той, хто її покуштує!

Переклад: Олександр Петькун

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up