Рідко кому щастить знайти річ, та не просту, а чарівну. Правда, старі люди кажуть, що бували такі випадки.
От що відбулося колись в одному селі. Треба було селянину на ім’я Ван скласти глиняну стіну. Покликав він на допомогу сусідів. Жив він із сусідами дружно. Узагалі село було в них дружним: разом працювали, разом відпочивали, разом намагалися захиститися від гноблення свого поміщика.
Почали копати селяни землю. І раптом… вдарила лопата Вана об щось тверде. Заглянув Ван у яму, дивиться: стирчать ручка і бік мідного казана. Підійшли сусіди, допомогли витягти його. Думали, мабуть, у ньому скарб. Але ні. Казан великий, не дуже старий і порожній. Розглядали його селяни, розглядали, а тут раптом звалився з голови Вана в казан солом’яний капелюх.
Нахилився Ван за капелюхом, витяг його з казана. А в казані інший лежить. Витягли і його, а там ще один. Витягали, витягали капелюхи, поки не нарахували їх сто: один старий Вана і дев’яносто дев’ять нових.
Здивувалися, звичайно, усі, але якщо капелюхи є, треба з ними щось робити. І вирішили Ван із сусідами роздати їх своїм односельцям. Скликали вони селян і так і зробили.
Розійшлися селяни з новими капелюхами по оселях, а з ними покотилася поголоска про чарівний казан. І докотилася вона до поміщика. А поміщик, як відомо, тільки-но щось коштовне побачить, одразу кричить: «Моє!»
Так сталося і цього разу.
— Казан цей, — каже, — мій! А Ван украв його в мене. Потрібно відібрати казан у Вана і віддати мені.
А як відібрати? Адже Ван не дурень, не віддає казан жадібному поміщику.
От і пішов поміщик по допомогу до повітового начальника. Прийшов він до нього зі скаргою на Вана: Ван, мовляв, злодій, украв у мене казан. Казан мідний, а головне — чарівний.
Як почув начальник про дивовижний казан, одразу вирішив: «Цей казан буде мій. Правдою чи неправдою, а я його заберу. З ним я розбагатію».
Велів він негайно викликати до себе Вана з казаном. Принесли казан, прийшов Ван, а з ним сусіди, односельці, та й взагалі усі, хто чув про дивну знахідку. Набилася до будинку сила-силенна людей: усім хочеться побачити казан. Навіть старий-престарий батько повітового начальника пришкандибав. Та тільки важко старій людині довго стояти, от і присів він на край казана. А тут як почали штовхатися ті, хто біля дверей стояв, натовп біля казана хитнувся, та старого ненавмисно в казан і зіпхнув. Тут усі й ойкнули: що тепер буде?
Подали старому руку, допомогли вилізти з казана. Дивляться, а в казані ще один старий — точнісінько батько повітового начальника. Почали селяни посміюватися. А як витягли з казана одного за іншим сто старих, як дві краплі води схожих на батька повітового начальника, то такий регіт зчинився, що начальник розлютився. З одного боку, він ображався, що з нього сміються, а з іншого боку, мало йому з його жадібністю одного батька годувати — тепер має годувати сотню!
Вигукнув він отут:
— Варта! Гнати усіх у три шиї з будинку!
Варта і виштовхала всіх: і чесного Вана, і жадібного поміщика, і всіх селян.
А повітовий начальник залишився один з чарівним казаном, якщо, звичайно, не рахувати ста його батьків.
Увечері зібралася вся родина повітового начальника навколо казана: прийшли подивитися на диво. Узяв повітовий начальник злиток золота і поклав його до казана. Хотів вийняти сто злитків, але тільки дивиться, а в казані порожньо! Не повірив своїм очам, велів свічку принести: може, злиток кудись у куточок завалився.
Принесла дружина свічку, нахилилася з нею над казаном. Хто ж мав подумати, що затремтить у неї рука й упустить вона свічку в казан? А як упала запалена свічка в чарівний казан, так у ньому щось загуло. Потім повалив густий чорний дим, а за ним і вогонь. Розгубилися повітовий начальник і його родина, а коли оговталися — було вже запізно: вогонь в одну мить охопив весь будинок.
А селяни, побачивши пожежу, тільки заплескали в долоні від радості: адже вони ненавиділи злого і несправедливого повітового начальника. Ніхто не захотів йому допомогти. І залишилася від будинку тільки купа попелу: згорів повітовий начальник і всі його рідні, які були такими ж злими і заздрісними. А посередині попелища стояв великий мідний казан.
