За давніх часів слон виглядав зовсім не так, як тепер: у нього були величезні очі, вуха сторчма стирчали на голові, а між ними росли чудові роги. Коли на землі з’явилися люди, лев сказав слону:
— Друже, щось усюди з’явилося занадто багато людей! Напевно, вони незабаром і до нас із тобою дістануться, працювати змусять! Треба йти на нові місця!
— Я такий величезний, хто наважиться мене чіпати? — поважно заперечив слон.— Навіщо ж мені бігти кудись?
Він був такий величний і гордий, що ні на кого навколо не звертав уваги.
Одного разу на землю спустився погуляти зі своїми пташенятами горобець.
Саме тоді повз це місце проходив слон.
— Обережно! Не ходіть! Тут мої пташенята! — закричав горобець.
Але слон, який навіть на людей не звертав уваги, не побажав прислухатися до горобця.
— Що мені до чиїхось пташенят? Мені треба пройти, і я обов’язково пройду! — зарозуміло сказав він.
Важко ступаючи, слон рушив уперед і роздавив бідних маленьких горобчиків!
Закричав горобець, заридала його дружина, але що вони могли вдіяти? Занадто малі вони були, щоб подужати слона.
Полетів горобець за допомогою до ворони. Ворона закаркала і полетіла доганяти слона.
Наздогнала і почала пазурами дряпати йому очі, довбати його дзьобом.
А горобець вирушив за допомогою до мух.
Найбільші мухи теж полетіли за слоном, сіли на його роздряпані очі й почали кусати.
Потемніло в очах у слона від болю. Спотикаючись, немов сліпий, побіг він через ліс. Пересохло йому в горлі, захотілося пити, і він став розшукувати воду.
А горобець тим часом звернувся за підмогою до жаб. Жаби повиплигували з води і вирушили захищати горобця.
Слон нісся, не розбираючи шляху. Зосліпу кинувся він за водою на гору. Побачили це жаби, прискакали на вершину гори і почали там скрекотати. Слон вирішив, що вода десь поблизу, побіг на цей звук і хотів одразу кинутися у воду, але замість цього вдарився об камінь і покотився вниз. Три рази перекинувся він через голову і зламав обидва роги. Перекинувся ще двічі — зім’яв свої довгі вуха, і вони стали в нього немов два віяла, приклеєні до голови. Пощастило ще слону, що не розбився на смерть!
А всі звірі, дивлячись на нього, сказали:
— На землі всі ми рівні. Хіба можна бути таким зарозумілим і зневажати інших?!
Відтоді очі у слона стали маленькими і вузькими, роги зникли, а вуха прищулилися до голови. І зробився слон уважним і обережним. Коли він іде стежкою або щипає траву у полі, завжди дивиться, щоб не розчавити якогось маленького черв’ячка.
