Жила собі дівчинка Катя, у неї була мама. Катя ляльками бавилася, мама малюнки малювала. Різні малюнки: і квіточки, і кружальця, і зірочки. А за тими малюнками на великій фабриці тканини розфарбовували: і сатин, і ситець, і блискучий шовк. Ось і на Каті веселе плаття в зелених колечках, що мама намалювала.
Сидить Катя, ляльку гойдає і дивиться на маму. А мама сьогодні не така, як завжди: що не намалює — усе перекреслить, відкине.
— Мамо, чуєш, мамо, — запитує Катя, — чому це ти сьогодні на папір сердишся, рвеш його, кидаєш?
— На себе я серджусь, а не на папір, — відповіла мама. — Мені треба до ранку три малюнки зробити: для платтячка, хусточки й фартушка. Хочемо до свята в дитячий будинок подарунки послати. І треба, щоб малюнки веселі вийшли, малят потішили, а в мене сьогодні щось не виходить.
Хотіла мама знову до малюнків узятися, та навіщось покликала її сусідка.
— Ти ж, Катю, не пустуй, — сказала мама, — я скоро повернуся.
Сидить Катя, жде маму, занудьгувала, очі злипаються. Раптом чує — хтось за вікном пищить:
— Ой холодно, замерзаю!
— Зажди, не замерзай, — говорить Катя. На стілець злізла, кватирку одчинила.
Влетів горобчик, по столу застрибав, крильцями махає, ніжкою об ніжку тре:
— Ну й холоднеча! — говорить.
Катя крихтами його нагодувала, молоком напоїла й чемно запитує:
— Чи нагрілися ви, горобчику?
Уклонився ввічливо горобчик:
— Нагрівся, дівчинко, нагрівся, люба. А чому ти така сумна?
— Ох, — зітхнула Катя, — у нас із мамою лихо трапилось.
І розповіла, що у мами малюнки ніяк не виходять.
— Що ж, цьому лихові я зможу зарадити, — весело сказав горобчик, — розстеляй папір.
Умочив праву ніжку в червону фарбу, ліву — в зелену, в дзьоб синьої набрав і почав на папері вистрибувати. Там крапку поставить, там риску, там кружальце намалює.
Дивиться Катя, — от так малюнок вийшов! Яскравий та веселий, усім дітлахам сподобається.
— Ну, — сказав горобчик, — розстеляй другий аркуш. Почав він для хустки візерунок малювати повільніше, одним дзьобом. Дивиться Катя — все більше дивується.
— Ви, напевне, гороб’ячий художник? — з повагою запитує вона.
— Угу, — мугикнув горобчик: дзьоба він розтулити не міг, бо розлив би фарбу. Закінчив роботу, Катя навіть у долоні заплескала од радості — такий малюнок вийшов гарний. Яких тут тільки квітів не було! І незабудки голубі, і мак червоний, і ромашки білі, і дзвіночки сині — усі у віночок сплетені та так гарно намальовані, що надіти на голову хочеться.
— А тепер іще фартушок, фартушок намалюйте, — просить Катя.
І знову швидко застрибав на папері горобець, весело цвірінькаючи:
Скік, скік, та ще скік
Через поле по той бік.
Там є річенька й гайок,
Через річеньку місток.
А на ньому два шпаки
Танцювали залюбки.
Так і намалював: і ліс, і поле, і річку, і місток, а на ньому два шпаки танцюють — ой же й смішні!
— От, а тепер мені додому час, — говорить горобчик. — Спасибі тобі, дівчинко, що зогріла й нагодувала.
— І вам, горобчику, спасибі, — говорить Катя, — дуже ви добре малюєте.
— Виростеш, дівчинко, і ти станеш добре малювати, — відповів горобчик, — люди на твої малюнки дивитимуться й радітимуть.
Одчинила Катя кватирку, і горобчик вилетів. А вона стала ляльку заколисувати та й незчулась, як сама заснула. Прокинулась, дивиться — мама над нею схилилася, ковдру поправляє.
— Мамо, ти бачила, які хороші малюнки горобчик для малят намалював? — запитує Катя.
— Який горобчик? — здивувалася мама.
— Та гороб’ячий художник, — відповіла Катя. Схопилася вона з ліжка, щоб показати мамі малюнки, і побачила на столі чистий папір.
— Ой, де ж вони поділися! — заплакала Катя. Розповіла вона крізь сльози, як горобчика зогріла і які він малюнки намалював.
— А може, це все тобі наснилося? — запитала мама.
— Ні, ні, — ще дужче заплакала Катя, — був тут він, малював!
— Ну, не плач, — говорить мама, — лягай спати, а вранці пошукаємо.
Прокинулась другого дня Катя, дивиться, мама сидить за столом, малюнки розглядає.
Катя підбігла до столу і одразу їх упізнала.
— Точнісінько такі горобчик намалював! — скрикнула вона радісно. — Бач, а ти мені ще не вірила, мамо!
— Значить, схожі? — усміхнулась мама, погладжуючи Катю по голові. — Можливо, твій горобчик і не помилився — виростеш і станеш художником.
