Кисіль-весіль

Ніна Головіна

Жила край села бабуся Ганнуся. Була вона старесенька, низесенька і весела-весела.

Коли спитає хто її, чому вона завжди така весела, відповідає старенька:

— Тому я весела, що вмію кисіль-весіль варити.

А як сусіда з бабусею Ганнусею живе хлопчик Вася — ледачий-ледачий, і балуваний-балуваний. Тато його балував, мама його балувала, тьотя його балувала — і як тут балуваним не станеш?

Одного разу вередує-пхикає Вася, а мама йому і говорить:

— Хоч би тебе бабуся Ганнуся своїм киселем-веселем нагодувала!

«Мабуть, дуже смачний цей кисіль», подумав Вася і мерщій побіг до сусідки.

— Бабусю, чуєте, бабусю, дайте мені свого киселю покуштувати!

— Не зварила ще я киселю, дитино, — відповіла старенька.

— Ну, так варіть швидше!

— Бач, який укажчик знайшовся! — засміялася бабуся. — Якщо хочеш мого киселю-веселю покуштувати, приходь до мене на три дні жити.

Прибіг Вася додому і каже:

— Іду до бабусі Ганнусі на три дні жити, кисіль-весіль їсти!

Заохкала мама:

— Ти без догляду у бабусі Ганнусі застудишся!

Заохкала тьотя:

— Та хто ж тебе без мене умиє, зодягне?

— Не пущу! — сказала мама.

— Не пустимо! — повторила тьотя.

А Вася як заплаче, як зарепетує:

— Хочу до бабусі Ганнусі! Піду до бабусі Ганнусі!

Тут пожаліли Васю мама й тьотя і відпустили його в гості. Зрадів Вася, біжить, на всю вулицю кричить:

— Бабусю Ганнусю, я до тебе на три дні жити йду!

— Просимо до господи, — зустріла його на порозі хазяйка, — тільки гарненько ноги об доріжку витри.

Увійшов Вася в хату, дивиться — стоять на ослоні горщики: великий-великий, потім менший, а скраю — зовсім малесенький.

— Ну, Васю, — питає бабуся, — в якому горщику кисіль-весіль зваримо?

— Ось у цьому — показав Вася на найбільший. Гаразд, — погодилася бабуся. Вона подала Васі горщик і наказала його вимити.

— А я не вмію, — скривився Вася.

— Нічого, навчишся.

Миє Вася горщик, бризки кругом летять, калюжі на підлозі стоять, та все ж вимив.

— Молодець, — похвалила бабуся, — а тепер ми з тобою крохмалю натрем.

— Не вмію я крохмаль терти, — запхикав Вася, — вдома я кисіль тільки їм, а варить його мама або тьотя.

— А мені ти допоможеш, — відповіла бабуся і дала Васі тертушку й відерце з картоплею.

Почали вони вдвох картоплю терти.

Васі швидко набридла ця робота, і хотів був уже заскиглити він, що руки у нього болять. Та бабуся на Васю глянула й сказала:

— Щоб смачніший був кисіль, давай, Васю, пісеньку заспіваємо.

І заспівала:

Геть нудьгу проженемо
І крохмалю натремо,
Та зварю я киселю,
Василька розвеселю.

Забув Вася, що скиглити збирався почав бабусі підспівувати. Проспівають вони цю пісеньку і починають її знову, не помітив Вася, як і роботу скінчили.

— А тепер, — каже бабуся, — принеси хмизу з подвір’я.

Розпалили в печі. Закипіла вода, стала бабуся сушню в горщик кидати, приказувати:

— Вкинемо ми вишеньок червоних, росли вони, стигли на гілочці, од вітерцю тихенько гойдалися, на сонечку солодким соком наливалися. Тепер ось яблучок візьмем, рум’яними я їх зривала, кружальцями різала, на ниточку нанизувала. А зараз і крохмалю покладем, що з Васею натерли…

Зварився кисіль, сіли хазяйка з Васею за стіл, взяли ложки круглі розмальовані і стали їсти.

Наївся Вася киселю і говорить:

— Ой, смачний кисіль, бабусю Ганнусю, ніколи ще такого не їв!

— А тому він смачний, — відповідає бабуся, — що ти сам працював, мені варити допомагав.

— Справді, весело мені! — вигукнув Вася.

— А це тому, що за роботою тобі нудьгувати та вередувати ніколи було.

Прожив Вася у бабусі Ганнусі три дні, час і додому йти. Подарувала вона йому на прощання горщик найменший і сказала:

— Як з’являться до тебе Вередульки та Пхикалки, бери відерце з картоплею, натри крохмалю швиденько, навари з мамою киселю солодкого, — от твої гості неприємні й підуть собі геть.

І став Вася з того часу кисіль-весіль варити, весело без вередування жити. От коли й ви занудьгуєте, рушайте до нього, він і вас того киселю варити навчить.

Джерело: Державне видавництво дитячої літератури УРСР, Київ, 1957.
Переклад: Іван Зливко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up