Жила край села бабуся Ганнуся. Була вона старесенька, низесенька і весела-весела.
Коли спитає хто її, чому вона завжди така весела, відповідає старенька:
— Тому я весела, що вмію кисіль-весіль варити.
А як сусіда з бабусею Ганнусею живе хлопчик Вася — ледачий-ледачий, і балуваний-балуваний. Тато його балував, мама його балувала, тьотя його балувала — і як тут балуваним не станеш?
Одного разу вередує-пхикає Вася, а мама йому і говорить:
— Хоч би тебе бабуся Ганнуся своїм киселем-веселем нагодувала!
«Мабуть, дуже смачний цей кисіль», подумав Вася і мерщій побіг до сусідки.
— Бабусю, чуєте, бабусю, дайте мені свого киселю покуштувати!
— Не зварила ще я киселю, дитино, — відповіла старенька.
— Ну, так варіть швидше!
— Бач, який укажчик знайшовся! — засміялася бабуся. — Якщо хочеш мого киселю-веселю покуштувати, приходь до мене на три дні жити.
Прибіг Вася додому і каже:
— Іду до бабусі Ганнусі на три дні жити, кисіль-весіль їсти!
Заохкала мама:
— Ти без догляду у бабусі Ганнусі застудишся!
Заохкала тьотя:
— Та хто ж тебе без мене умиє, зодягне?
— Не пущу! — сказала мама.
— Не пустимо! — повторила тьотя.
А Вася як заплаче, як зарепетує:
— Хочу до бабусі Ганнусі! Піду до бабусі Ганнусі!
Тут пожаліли Васю мама й тьотя і відпустили його в гості. Зрадів Вася, біжить, на всю вулицю кричить:
— Бабусю Ганнусю, я до тебе на три дні жити йду!
— Просимо до господи, — зустріла його на порозі хазяйка, — тільки гарненько ноги об доріжку витри.
Увійшов Вася в хату, дивиться — стоять на ослоні горщики: великий-великий, потім менший, а скраю — зовсім малесенький.
— Ну, Васю, — питає бабуся, — в якому горщику кисіль-весіль зваримо?
— Ось у цьому — показав Вася на найбільший. Гаразд, — погодилася бабуся. Вона подала Васі горщик і наказала його вимити.
— А я не вмію, — скривився Вася.
— Нічого, навчишся.
Миє Вася горщик, бризки кругом летять, калюжі на підлозі стоять, та все ж вимив.
— Молодець, — похвалила бабуся, — а тепер ми з тобою крохмалю натрем.
— Не вмію я крохмаль терти, — запхикав Вася, — вдома я кисіль тільки їм, а варить його мама або тьотя.
— А мені ти допоможеш, — відповіла бабуся і дала Васі тертушку й відерце з картоплею.
Почали вони вдвох картоплю терти.
Васі швидко набридла ця робота, і хотів був уже заскиглити він, що руки у нього болять. Та бабуся на Васю глянула й сказала:
— Щоб смачніший був кисіль, давай, Васю, пісеньку заспіваємо.
І заспівала:
Геть нудьгу проженемо
І крохмалю натремо,
Та зварю я киселю,
Василька розвеселю.
Забув Вася, що скиглити збирався почав бабусі підспівувати. Проспівають вони цю пісеньку і починають її знову, не помітив Вася, як і роботу скінчили.
— А тепер, — каже бабуся, — принеси хмизу з подвір’я.
Розпалили в печі. Закипіла вода, стала бабуся сушню в горщик кидати, приказувати:
— Вкинемо ми вишеньок червоних, росли вони, стигли на гілочці, од вітерцю тихенько гойдалися, на сонечку солодким соком наливалися. Тепер ось яблучок візьмем, рум’яними я їх зривала, кружальцями різала, на ниточку нанизувала. А зараз і крохмалю покладем, що з Васею натерли…
Зварився кисіль, сіли хазяйка з Васею за стіл, взяли ложки круглі розмальовані і стали їсти.
Наївся Вася киселю і говорить:
— Ой, смачний кисіль, бабусю Ганнусю, ніколи ще такого не їв!
— А тому він смачний, — відповідає бабуся, — що ти сам працював, мені варити допомагав.
— Справді, весело мені! — вигукнув Вася.
— А це тому, що за роботою тобі нудьгувати та вередувати ніколи було.
Прожив Вася у бабусі Ганнусі три дні, час і додому йти. Подарувала вона йому на прощання горщик найменший і сказала:
— Як з’являться до тебе Вередульки та Пхикалки, бери відерце з картоплею, натри крохмалю швиденько, навари з мамою киселю солодкого, — от твої гості неприємні й підуть собі геть.
І став Вася з того часу кисіль-весіль варити, весело без вередування жити. От коли й ви занудьгуєте, рушайте до нього, він і вас того киселю варити навчить.
