Чи було, чи не було — не знаю, але жив колись старий князь. Він був славен багатством та могутністю своєю. А ще — жорстокістю. Отож недаремно народ називав його Чорним князем...
Колись дуже давно жили по сусідству два князі та мулла. Кожен з них намагався стати багатшим за іншого. У старшого князя було три вродливі доньки. От молодший князь захотів одружитися на одній з князівен...
Колись дуже давно жили по сусідству два князі та мулла. Кожен з них намагався стати багатшим за іншого. У старшого князя було три вродливі доньки. От молодший князь захотів одружитися на одній з князівен...
Жила собі в аулі бідна вдова, й мала вона доньку — таку гарну, що люди казали: гарніша за сонце. До неї сваталися три товариші: син мулли, син купця та син бідняка...
Оповідають старі люди, що у давні часи жив у Чечні веселий та дотепний чоловік, якого прозивали Моллою Несартом. В інших землях такого чоловіка називали Моллою Насреддіном. В Інгушетії його звали Цагеном...
Був собі в однім аулі бідний дідусь. І була в нього донька. От одного разу дідусь надумав кудись поїхати. Донька зібрала його в дорогу, осідлав він свою кобильчину та й подався зранку в дорогу. Їхав старий цілий день...
Жив собі у старій саклі бідний чоловік. І було в нього три сини. Ходив батько із синами в ліс рубати для князя дрова. Одного разу старий батько застудився і зліг. Чує він, що вже не встане, та й кличе синів. Каже їм...
Жили собі два князі. Один мав трьох синів, а другий — одну доньку. Обидва князі щиро подружилися і, хоч жили в різних краях, частенько їздили один до одного в гості...
Старий, немічний вовк лежав під деревом та й думав: «Минули мої літа, геть пішла моя сила, нема в ногах колишньої прудкості. Щодалі важче їжу добувати, щодалі важче від ворогів утікати. Як його жити далі?»...
