Жив колись в одному селі бідний старий. У нього було два сини. Коли старий помер, брати знайшли в будинку тільки дві маленькі монетки — кожному дісталося по одній. Старший на свою монетку купив насіння і почав вирощувати овочі, а молодший купив гачок і пішов ловити рибу. Весь день йому не щастило, і коли він уже втратив надію […]
У давні часи жили два брати на прізвище Ван. Батько з матір’ю у них померли, дружин ще не було. Збирали брати в горах хмиз, тим і годувалися. Звали старшого брата У-ген[1]. Казали люди про таких, як він: «їсти — здоровий, працювати — хворий». І ще казали: «Язик — солодкий мед, серце — гіркий часник». Ледачим був У-ген без міри, і […]
Знаю наперед, юний друже, що не захочеш повірити в те, про що я зараз розповідатиму. Але зваж, що в казках усяк буває. Отож послухай уважно та поміркуй і, може, зрозумієш, для чого розумні люди придумали цю казку...
Якось бідняк Ма Дань-бі приїхав до міста. Він не встиг до темряви впоратися з усіма справами і зайшов переночувати на заїжджий двір. Там уже зібралося багато народу, і було дуже тісно. Стомлений Ма Дань-бі хотів прилягти в кутку, але якийсь товстий торговець розставив тут свої кошики і нікого до них не підпускав. — Куди лізеш?! […]
Старий дід усю зиму, щоб не сидіти без діла, плів з молодого бамбука капелюхи. А коли настало літо, вирішив понести їх у місто й продати. Взяв коромисло, попричіплював до обох кінців но кошику з капелюхами і вирушив у дорогу. До міста світ не близький, тож дід стомився і десь на півдорозі йому схотілося відпочити...
Є в повіті Чжуці провінції Чжецзян гора, яка зветься Хуан Туншань, тобто Мідна гора. Міді там, правда, ніхто не бачив, а от чому гору так назвали, про це ви довідаєтесь із цієї казки...
У одному повіті в Китаї є гора, що зветься Мідною. Ні, не мідь добувають у цій горі. Назву свою вона одержала від однієї старовинньої легенди. Розповідають, що дуже, дуже давно біля підніжжя гори жив один поміщик. Усього було в нього вдосталь: і землі і всіляких багатств. Але йому усього було замало, і він грабував своїх […]
В якому краю, невідомо, у якісь часи трапилася ця історія. Та й чи не все одно? Може, далеко — там, де небо із землею сходяться. А може, близько — рукою подати. Жив на світі юнак. Пригожий та ставний. Щодня ходив до річки рибу ловити. І щоразу діда там зустрічав. Сидить старий на березі і тихо так приказує: — Ловися, […]
Колись у селі Пінцзивей жила стара жінка зі своїм сином на ім’я Паньвань. У них не було навіть клаптика своєї землі, і старій матері доводилося збирати в горах хмиз на продаж, а сину — пасти чужу худобу. Паньвань був дуже жвавим і спритним юнаком. Він любив бігати і стрибати, добре лазив по деревах, міг піднімати великі кам’яні […]
Жили колись у селі Пінцзивай мати з сином. Власної землі у них не було ні клаптика, тому мати щодня ходила в ліс но хмиз,— тим і заробляла на їжу, а син нас громадську худобу...
Жили колись у Китаї три брати. їхніх імен тепер уже ніхто не пам’ятає, тому ми будемо називати їх просто: старший брат, середній брат і молодший брат. Старший і середній брати були одруженими, а молодший ще не знайшов собі нареченої. Після смерті батьків главою родини зробився старший брат. На справах він добре знався, і поле їх […]
Колись біля підніжжя Північних гір жив старий на прізвисько Чорний Цуй. Землі в нього не було зовсім, навіть клаптика розміром із долоню, і він заробляв на хліб тим, що лагодив людям старий глиняний посуд. Якось увечері, повертаючись додому, Чорний Цуй знайшов при дорозі дитинча дракона. Він підібрав його, приніс додому, посадив у ящик і почав […]
Давно це було. Неподалік від берега моря лежало невеличке село Люцзячжуан, а в тому селі жила вдова Лю з п’ятьма синами-близнюками. Хлопці були такі схожі між собою, що лише мати могла розрізнити їх. Але кожний з братів мав один якийсь талант...
Сільські горобці звикли харчуватися зерном і, як тільки дозрівають хліби, зграями злітаються на токи. Якось один селянин розсипав на току винну закваску, а сам сховався неподалік у курені. Незабаром прилетіла зграйка горобців. Стрибаючи з місця на місце, вони разом із зерном почали клювати закваску. Горобці швидко сп’яніли, і селянин легко спіймав їх. Але один горобець […]
Жив в одному селі селянин на ім’я Чжан. Був він зовсім бідним. А тут ще не стало йому роботи в рідному селі. Довелося піти з рідних місць, шукати по світах заробітків. Багато місць відвідав він, але лише зрідка знаходив роботу, та й то ненадовго. І от якось увечері, коли ноги його нили від утоми, а в […]
Жив колись бідний хлопець на ім’я Малян. З самого малечку він мріяв про те, щоб навчитися малювати. Та от біда: не було в нього за що купити пензлика. Якось довелося йому йти повз школу. Зазирнув він у відчинене вікно і побачив, як учитель малює картину. Зайшов хлопець у клас і попросив учителя хоч на деякий час дати йому пензлика...
Жив колись на світі ледар. З ранку до ночі він лежав на кані[1] і все гадав, як йому стати знаменитим героєм. Якось відчинив він ворота рідного будинку і вирушив у чужі краї шукати щастя. Довго він блукав світом, однак ніде не міг знайти собі пристановище. Адже ледарю ніде немає пошани. Але от, проходячи гірською ущелиною, він […]
Жив колись у Китаї один дуже багатий, але не дуже розумний чоловік. Понад усе на світі він любив славу і бажав, щоб у нього все було краще, ніж в інших. Якось він задумав побудувати собі новий красивий палац усього лише за десять днів, щоб іще більше прославити своє багатство і могутність. Слуги привели до нього […]
Недалеко від Західних воріт столиці Китаю Пекіну тече прозора річка Чанхе. Через неї перекинуто кам’яний міст, що з’єднує дві великі дороги — Північну і Південну. Старі люди називають цей міст Гао Лян цяо — Міст Гао Ляна. От що розповідає давня легенда. Це сталося за давніх часів, у той рік, коли полководець Лю Бовень тільки-но починав будувати […]
Колись, давним-давно, кажан жив у лісі, так само як і птахи. Щоранку, ледь з’являлося сонце, він вилітав зі свого гнізда, співав пісні й відшукував собі їжу. Одного разу через якесь зернятко посварилися сорока і ворона. Ворона стверджувала, що вона перша побачила це зерно і тому воно має належати їй. Сорока ж казала, що зерно знайшла […]
