Жив-був колись один чоловік. Його дружина померла, й лишився він з маленькою донечкою. Згодом знайшов одну вдову і одружився вдруге. А в тієї вдови була своя дочка. Доки батькова донька була маленькою, то вдома все велося більш-менш добре...
Колись давно один цар сина свого назвав Шперле. Коли я почув про це, то дуже здивувався, подався до бабусі, чи вона не знає, що то за ймення, а вона послала мене до дідуся. Але й дідусь не міг довго пояснити, доки не здогадався, що то, очевидно, хлопцеві дано таке прізвисько, бо він, мабуть, ледачий...
Були собі дід та баба. Баба мала одну курку, а дід одного півня. Бабина курка неслася двічі на день, і в баби було повно яєць, а дідові вона не давала жодного. Набридло це дідові, він їй і каже...
Жили колись собі дід та баба. У діда була дочка, і в баби була дочка. Бабина дочка потворна й ледача, пихата і зла. Вилежувалася вона день при дні, а всю роботу переклала на дідову доньку. Зате дідова дочка була з себе вродлива, до роботи беручка й серцем лагідна. Але від злої сестри та від мачухи дівчині життя не було...
Жив собі колись великий і могутній цар, він переміг і підкорив собі всі навколишні царства. Всі переможені царі повинні були посилати до нього по одному синові, а ті мусили служити йому по десять років...
Жив колись собі на світі жартівник Пекале. Довго байдикував він по білому світу, жартував та глузував з людської дурості. Набридло йому тинятися, вирішив він збудувати собі хату та й жити в рідному селі...
Жив колись сильний і могутній цар. Навколо його палацу розкинувся прекрасний сад. Ні в кого не було такого гарного саду! А в тому саду росла яблуня, і яблука на ній були не прості, а золоті. Та покуштувати цих яблук цареві ніколи не вдавалося...
Серед високих гір стояла невелика фортеця. Там, у маленькому будиночку, жила колись одна вдова: чоловік її, як це часто буває серед мешканців фортець, загинув на війні...
Жив собі цар, а в того царя було три дочки. Залишившись удівцем, він усю свою любов віддавав дочкам. А доньки й собі робили все, щоб батько забув печаль, яка охопила його після смерті матері...
Було це тоді, коли про таке ніхто й гадки не мав. Тоді одну ногу блохи підковували дев’яносто дев’ятьма оками заліза, а п’ятка її лишалася голою, блоха стрибала до небес і їй зовсім не було важко...
Якось восени зайчик подався на ярмарок. Звідки в зайця взялися дві золоті монети, важко сказати, тільки ж він давно вже збирався придбати собі білого капелюха з пір’їною та новий зелений одяг... Та про це він зараз і мріяти не міг, бо лапки в нього зовсім босі...
Жив колись великий і могутній цар, у якого були три сини. Коли вони повиростали, цар почав думати про те, як би їх поодружувати, бо лише тоді, мовляв, стануть вони щасливими...
