Був цар, а в того царя був міністр. Цар дуже любив міністра. Одного разу пішов міністр у ліс на прогулянку. Ішов він лісом і почув крик на дереві. Подивився вгору, а на дереві сидить змій і кричить...
Був, де не був, один король. Мав маршала, який дуже людей не любив: хотів, щоб платили великі податки, а ще хотів сам стати на престол, тому задумав погубити короля...
Був собі чоловік та жінка, мали вони цапа й барана. І були ті цап та баран великі приятелі — куди цап, туди й баран. Цап на город по капусту — і баран туди, цап у сад — і баран за ним. — Ох, жінко, — каже чоловік, — проженімо ми цього барана й цапа, а то за ними ні сад, ні […]
Жив де не жив багатий граф. Мав він немало різного маєтку, а найбільше мав лісу Лісів мав стільки, що не знав їм ні краю, ні кінця. Графські ліси сторожили тайники. Одного разу один тайник, блукаючи в лісі, вийшов на полянку й сів собі відпочити. Дивиться ураз, а з хащі вибрався Дикий чоловік. Тільки втямив тайника, […]
Жив собі бідний чоловік. Мав одного хлопця, і той хлопець ходив по людях служачи. Як вийшли йому роки, побачив, що нічого йому з ґаздівської служби, та йде у розбійники...
Жив бідний чоловік, що мав одного хлопця. Той хлопець ходив служачи. А як вийшли хлоп’ячі роки, побачив, що нічого з ґаздівської служби — іде він у розбійники! Прийшов до одного великого міста і бачить, що три хлопці ховають між собою якусь таємницю, напевне, радяться йти красти. Наблизився до гурту і каже: — Про що радитеся, хлопці? Кажіть […]
У давні-предавні часи один великий цар узяв собі за жінку рабиню. У них народилося двоє діточок: хлопчик Іванко й дівчинка Оленка. Діти повдавалися у матір. У Оленки в золотому волоссі сяяв місяць, а в Іванкових чорних кучерях — сонце...
Був цар і цариця, які довго не мали дітей. Аж через двадцять років знайшлася у них дівчинка. Назвали її Рузею. Та хоч мала дівоче ім’я, а росла на царському дворі, де весь час марширувало військо, і змалку захотіла стати офіцером. Рузя була ще майже дитиною, тому цар ні в чому не перечив їй — віддав дочку […]
У одного царя була дочка така гарна, що, мабуть, і в світі такої не було. Цар дуже любив свою єдину доньку. Цариця померла, дочці було десять років. Дуже сумувала донька за матір'ю, тому цар і не женився вдруге...
Де-не-десь, у якімсь царстві, жив собі цар та цариця, а в них — три сини, як соколи. От дійшли вже ті сипи до зросту,— такі парубки стали, що ні задумати, ні загадати, хіба в казці сказати! Дійшли літ,— час їм женитися...
На Буковині був великий голод. Люди варили лободу й кропиву і хліб пекли з пилинням. Циган на голій тополі лежав порожнім животом до сонця і думав, як би то йому смачно пообідати. Тяжко мучила його та єдина думка, але не задурно: схопився на ноги і побіг до дідича, бо тільки той жив добре того року. […]
Жив собі на світі бідний гуцул, якого називали у селі Кушніриком. Одного дня він полоскав у Черемоші баранячу шкіру. Робив своє діло і наспівував. А в той час їздив горами сам цісар із міністрами. Зачув пісню й під’їхав до річки...
