Заєць і гієна

Заєць та гієна були сусідами, і напередодні одного великого свята пішли вони вдвох шукати подарунків для своїх родин.

Як вийшли із села, заєць і каже:

— Ти йди ліворуч, а я — праворуч.

— Ні,— прогугнявила гієна,— не піду я ліворуч, я хочу йти праворуч…

— Гаразд,— погодився заєць,— тоді праворуч підеш ти, а я піду ліворуч.

Розійшлися вони кожен у свій бік. Гієна йшла і на смітниках підбирала ганчірки та щербаті горщики. А заєць не знайшов нічого.

На сьомий день мандрів, як і домовилися, вертають вони назад. Гієна несе щербаті горщики і старе ганчір’я, а заєць вертає з порожніми руками. Зайшов він у тінь квітучого гумового дерева — так називають сенегальську акацію. Ліг у затінку, потягся й зітхнув:

— Ох, яка прохолодна тут тінь!

Не встиг сказати, як на нього посипався дощ коштовностей: коралі, браслети, сережки. Скочив заєць у захваті на ноги, зібрав усе у великий клунок, подякував дереву і стрілою помчав додому.

А гієна вже два дні як повернулася. І все не може нахвалитися зі своєї удачі. Заєць прибіг додому вночі. Сховав клунок і ліг спати.

Нарешті настав, день великого свята. Гієна ще вдосвіта викупала своїх дітей і повдягала у те ганчір’я, що знайшла. Ще й на шию замість прикрас почіпляла щербаті горщики. Заєць і собі розкрив клунок і розкішно вбрав своїх дітей. Усі подалися на свято.

Проте гієнині діти одразу прибігли назад додому, гірко плачучи, бо всі з них сміялися. Засмучена гієна пішла до зайця просити, щоб він допоміг і її малюкам знайти такі самі гарні прикраси, як у його дітей. Заєць мав дуже добре серце. До того ж він був дуже послужливий, тож і показав гієні галявину, на якій росло гумове дерево, ще й чарівних слів її навчив: «Ох, яка прохолодна тут тінь!»

Не встигли ще й перші півні проспівати, а гієна вже подалася з дому, закинувши на плече велику сокиру. Прийшла до гумового дерева, зрубала його, взяла на спину і притягла до села. Відтак викопала біля своєї хати яму і увіткнула в неї дерево. Потім пересунула якомога далі огорожу з усіх чотирьох боків, щоб двір став ширший, замкнула ворота, а тоді лягла горілиць під деревом і крикнула:

— Ох, яка прохолодна тут тінь!

Але нічого не впало. Вона знову крикнула:

— Ой, яка прохолодна тут тінь!

Знову нічогісінько. Цілий день і всеньку ніч кричала вона чарівні слова, але так нічого з дерева і не впало.

А вранці зірвався сильний вітер, закрутив дерево у вихорі й заніс кудись далеко-далеко.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up