Мімі-Хилі-богатир

Жила в глухому лісі одна бабуся.

Якось раз взимку пішла вона до ополонки на річку по воду.

Спустилась бабуся на лід, до ополонки нахилилась, берестяним відерцем води зачерпнула.

І раптом бачить — кипить вода в ополонці, як у казані. Кипить, розхлюпується, навколо бризки летять. Здивувалась бабуся:

— Що ж це таке?

Стала вона в ополонку дивитись. А звідти раптом на лід золотий окунь вискочив. Плеснув він хвостом по льоду — і встав перед бабусею молодий богатир.

— Здорова була, бабусю!

Здоровий будь, онучку! Ти хто ж такий?

— Я, бабусю, Мімі-Хилі-богатир. Зараз я тобі мою силу покажу.

Витягнув богатир з-за пояса сокирку, зрубав гілку смереки, зробив лук і стрілу, у великий камінь прицілився. Пустив він стрілу в камінь — і розколовся камінь на дрібні шматочки.

— Ось, бабусю, який я стрілець. Візьми мене до себе.

— Ну, що ж, — відповідає бабуся, — ходімо.

Прийшли вони в хатинку і стали жити. Бабуся обід варить, Мімі-Хилі-богатир полювати ходить, звірів і дичину б’є.

От пожили вони так до весни. Мімі-Хилі-богатир і говорить:

— Хочу я, бабусю, по рідній землі поблукати, подивитись, як люди живуть, я незабаром до тебе повернуся.

Дала йому бабуся з собою горіхів і брусниці на дорогу; і пішов Мімі-Хилі-богатир по рідному лісу.

Іде він лісом і бачить— маленька хатинка стоїть. Входить богатир у хатинку. А там старий дід на лаві лежить.

Привітався з ним Мімі-Хилі.

— Куди, онучку, зібрався? — дід питає.

Хочу, дідусю, по світу погуляти, рідну країну подивитись.

— Хороша справа, — відповідає дід, — в дорозі може всяке трапитись. Ось, візьми-но, може тобі в пригоді стане коли-небудь.

І дає дідусь богатиреві шкурку водяної миші.

Подякував богатир, сховав шкурку в кишеню, далі пішов.

Ввечері приходить він до другої хатинки. Лежить і тут дід, сиву бороду погладжує. Став він богатиря про дорогу розпитувати, а потім і каже:

— Візьми лишень, онучку, подарунок, — може в дорозі пригодиться.

І подарував дід Мімі-Хилі-богатиреві шкурку соболя.

— Спасибі, дідусю, — богатир говорить.

Відпочив він, закусив і далі пішов.

Зовсім уже вночі прийшов він в третю хатинку. Лежить в хатинці на лаві старезний дід — борода зелена, за вухами молоді березки ростуть, по спині мох сивий стелеться. Став богатир старому про свою подорож розказувати, а старий і каже:

— Візьми-но, онучку, он там під лавою шкурку звіра, горностая. Путь твоя довга. Може в дорозі й пригодиться.

Подякував богатир дідові, переночував у нього, закусив і далі пішов.

Іде він, іде. Доходить до річки.

Заросла річка куширем, травами, всякою зеленню болотяною. Сидять на березі річки люди, головами хитають.

Підійшов богатир, привітався.

— Що ви тут, люди добрі, робите? — питає.

А ті відповідають:

— Та бач, біда яка: затягло нашу річку куширем та травами, не можна сітки ставити, не можна рибу ловити; а як ми. без риби жити будемо? От і журимося.

— А розчистити річку не можна хіба? — богатир питає. Махнули люди рукою:

— Де там! Не під силу робота.

Посміхнувся Мімі-Хилі-богатир, вийняв з кишені водяної’ миші шкурку, обернувся на водяну мишу і швидко під воду шурхнув.

Не минуло й хвилини — вискочили на берег водяні мишки, почали кушир і трави розтягати, почали річку від болотяної зелені очищати.

Очистили мишки річку— всі, як одна, знову під воду шурхнули. А Мімі-Хилі-богатир на берег вийшов, вродливим хлопцем обернувся і питає:

— Ну, тепер можна рибу ловити?

— Спасибі тобі, добра людино! — говорять рибалки. — Тепер можна.

— Ну і ловіть на здоров’я. А я далі піду.

Іде богатир далі. А стежки в лісі глухі, вузькі. Треба крізь бурелом продиратися, по неходженій гущавині шляхи прокладати. Одна в лісі широка дорога іде, та й та сушняком та гіллям давно вже завалена.

Іде Мімі-Хилі-богатир дорогою і бачить — сидять край дороги мисливці. Рядом дичина бита лежить.

Стомилися, мабуть, мисливці, знесилились. Підійшов до них богатир і питає:

— Що, добрі люди, тут робите?

— Та ось, — мисливці відповідають, — зовсім знесилились. Такі в нашому лісі дороги, що ні пройти, ні проїхати.

— А розчистити їх не можна? — богатир питає.

Мисливці тільки рукою махнули:

— Де вже тут! Хіба таку хащу розчистиш?

Посміхнувся Мімі-Хилі-богатир. Вийняв з кишені соболеву шкурку, вмить чорним соболем обернувся і шурхнув у сушняк. Не встигли мисливці слово вимовити, як ось сотні чорних соболів по хмизу забігали: почали сухі гілки розтягати і обабіч дороги складати. Немовби з усього лісу соболі для цієї роботи зібрались.

Так і летять гілки з дороги, так і тріщить хмиз. І години не минуло, а вже дорога вільна, можна і йти, і їхати. Чорні соболі зникли, немовби крізь землю пішли, а Мімі-Хилі-богатир на дорогу вибіг, хвостиком об землю стукнув — і знову вродливим молодцем обернувся.

— Ну, як, — питає, — тепер можна по дорозі пройти?

— Спасибі тобі, добра людино! Тепер можна, -— відповідають мисливці.

— Ну, йдіть додому, відпочивайте! А я далі піду.

Іде Мімі-Хилі-богатир лісовою дорогою, пісні співає, весняному сонцю радіє, молоді смереки рукою гладить.

Співають навколо птахи, стрибають молоді звірятка, — весело богатиреві. Весна!

Чи довго він ішов, чи недовго, — хто скаже? Тільки прийшов він у далеке місто. Дивиться — одна половина його ціла стоїть, а друга зруйнована, немовби вимерла.

Питає богатир у зустрічних:

— Що це у вас півміста зруйновано?

А жителі йому і відповідають:

— Та от горе: від нас тут поблизу гаряче море є. Посеред цього моря— острів. На острові модрина висока, а на тій модрині птиця Тулин-Карс гніздо звила. Прилітає вона звідти, будинки руйнує і людей тягне. Бачиш, тільки половина міста залишилась. Певне, незабаром і її птиця Тулин-Карс зруйнує.

— А як до цієї птиці дістатися? — богатир питає.

Привели його жителі до берега моря. Бачить богатир — стоїть вдалині острів, на острові дерево високе, а на тому дереві велике гніздо.

Обернувся Мімі-Хилі-богатир золотим окунем і кинувся в гаряче море. Море переплив, на берег острова вийшов вродливим молодцем. Підняв голову, бачить — модрина верховіттям у небо вперлася, а стовбур гладкий, ні сучка немає: вилізти на нього людині неможливо.

Вийняв богатир з кишені горностайову шкурку, обернувся легким горностаєм — і вмить аж до верхівки піднявся.

Піднявся і в гніздо зазирнув. Чує він — звідти жалісний крик лунає. Сидить у гнізді пташеня, а до нього чорна змія підповзає, з’їсти його хоче.

Схопив богатир змію обома руками і вниз у море скинув.

Раптом у нього над головою шум, свист — летить птах Тулин-Карс, в своє гніздо повертається, в дзьобі людину несе.

— Ти що за молодець? Що ти в моєму гнізді робиш?! — закричав птах на богатиря.

А пташеня і відповідає:

— Він мене від змія врятував!

— Ну, гаразд, коли так, — говорить птах Тулин-Карс, — залишу тебе живим.

А пташеня просить:

— Сідай, богатирю, до мене на спину, полетимо з тобою геть від цього острова. Ні я, ні діти, ні онуки мої ніколи людину більше не скривдять.

І винесло богатиря на берег.

Довго літали вони над горами, над лісами, опускались на сині озера, на стрімкі скелі. Всю рідну землю облетів молодий богатир. Нарешті птах його й питає:

— Мімі-Хилі-богатир, де твій дім?

— Живу я з бабусею в лісі, — богатир відповідає.

— І не нудно вам з нею вдвох? Не хочеш ти одружитися?

— А з ким? — питає Мімі-Хилі-богатир.

— Є на краю нашої землі крижане море, — відповідає птах, — живе біля цього моря стародавній звір мамонт. Багато століть він живе, охороняє красуню, морського царя дочку. Стоїть край моря старе дерево, і написано на ньому, що віддасть морський цар дочку за дружину найсильнішому і найдобрішому богатиреві рідної землі. Полетимо царівну дивитись?

І полетів птах на берег крижаного моря.

Ходить по березі моря мамонт-звір — величезний, кошлатий, іклами крижини розбиває. Сів птах на берегову крижину й каже:

— Приніс я вам богатиря — жениха морській царівні.

Виходить морська царівна з моря — очі сині, коси світлі сріблом повиті, малиця з білого хутра, голубим шовком гаптована. Як побачив її Мімі-Хилі-богатир, так про всіх інших дівчат на світі забув.

— Сідайте разом до мене на спину, полетимо додому, до бабусі, — говорить птах.

І полетів.

Прилетіли на галявинку перед лісовою хатинкою. Зраділа бабуся, почала свіжу рибу смажити, мочену морошку на стіл подала.

А потім Мімі-Хилі-богатир поставив велику нову хату і став у ній з сім’єю жити.