Про хлопчика, який розумів мову птахів

Кримськотатарська казка

Дуже давно в одному місті жили чоловік і жінка. Був у них син, щоправда дуже некрасивий: губи товсті, вуха сторчма, зуби в різні боки. До того ж голос — грубий, злий. І хоч хлопчик ні в чому не завинив, батьки його не любили, кривдили, погано годували.

Ще в домі жив соловей, який дуже любив хлопчика за те, що той ділився з ним крихточками хліба, приносив жучків і черв’ячків, вчився у солов’я насвистувати пісеньки.

Якогось разу, коли батько й мати сиділи за столом й обідали, а хлопчик зі шматочком черствого хліба притулився біля порога, соловей почав голосно й уривчасто свистіти, ніби хотів щось повідомити. Тут батько й каже:

— Якби хто-небудь міг сказати мені, про що кричить цей птах, то тим зробив би мені добру послугу.

На що хлопчик відповів:

— Тату, а я знаю, про що говорить цей птах. Знаю, тільки ніколи не скажу…

Батько схопився, взяв у руки ремінь і заходився лупцювати сина:

— Ах ти, виродку нещасний, якщо зараз же не скажеш мені, про що говорить цей птах, то я тебе вб’ю!

Хлопчик злякався і повідомив:

— Соловей сказав, що настане такий час, коли ти, тату, зливатимеш воду на руки людині, яку ненавидиш, а мама стоятиме напоготові з рушником.

Задумались батьки над словами хлопчика і вирішили його позбутися. Темної ночі, коли хлопчик солодко спав, батьки принесли його на берег моря, поклали в порожній човен і відштовхнули від берега. Вони навіть не помітили, як соловей, вирвавшись на волю з клітки, прилетів і сів біля хлопчика.

Вранці хлопчик прокинувся, злякався і заплакав від страху. А соловей йому й каже:

— Не плач. Я бачу, як здалеку назустріч нам пливе великий човен, а в ньому люди. Вони врятують нас.

І справді: незабаром з’явився вітрильник, який підплив до човна, і люди забрали на борт хлопчика та його солов’я. Господарем вітрильника був дуже добрий чоловік. Він полюбив хлопчика як рідного сина.

Якось, коли вітрильник плив по морю, хлопчик і каже:

— Тату, соловей сказав мені, що незабаром буде буря, що потрібно плисти до берега.

Не повірив господар словам хлопчика і не послухав його. А через деякий час у морі зчинився сильний шторм, і вітрильника, наче тріску, почало кидати з хвилі на хвилю. З пошматованими вітрилами, залитий водою, корабель величезною хвилею винесло на берег та й кинуло на каміння. Але і корабель, і люди на ньому уціліли.

Відтоді минуло немало часу, й одного разу хлопчик знову звернувся до господаря:

— Тату, якщо вірити солов’ю, то неподалік від нас плавають пірати. Потрібно, не гаючи часу, сховатись за скелями. Якщо пірати помітять нас, то ми загинемо.

Цього разу господар повірив словам хлопчика, завів корабель за скелі і спустив вітрила. Хлопчик виявився правим: через деякий час у морі з’явилися піратські кораблі. Вони промчали мимо і не помітили прихованого вітрильника.

З того часу господар завжди прислухався до слів свого названого сина. Якось корабель приплив з товаром до великого острова, на якому височів палац падишаха. Причалили вони до острова, зійшли на берег і хлопчик помітив, як біля входу в палац статечно походжають три ворони й голосно кричать, ніби сперечаються між собою, і ніхто їх не проганяє, тому що у цій країні ворони вважаються священними птахами.

Прислухався хлопчик до суперечки ворон і каже батькові:

— Тату, я взнав одну таємницю, за яку володар цього острова дасть велику винагороду.

Прийшли батько з сином у палац, вручили падишахові дорогий подарунок, тут хлопчик і каже:

— О великий падишаху! Перед ворітьми вашого палацу походжають три священні ворони і сперечаються між собою, котра з них першою повинна сказати вам, що на дні колодязя в центрі палацу лежить величезне багатство, яке сховав туди під час війни ваш прадід. Це було давно, довірений чоловік, який знав про таємницю скарбу, загинув, не встигнувши розказати про це вашому дідові та батькові…

Задумався султан над словами хлопчика і ось що йому відповів:

— Колись, у дитинстві, я чув, що мій предок під час набігу ворогів заховав великий скарб, і що таємницю скарбу знають лише птахи. Отже ворони говорять правду. Але звідки ти знаєш їхню мову?

Довелося хлопчикові розповісти всю правду про себе й про своїх батьків.

Наступного дня слуги падишаха дістали з колодязя золото і коштовності. Зраділий падишах щедро нагородив хлопця та його названого батька і дав їм право вільно возити товари на острів.

Минав час, хлопчик став юнаком, одружився, став шанованою людиною у своїй країні. Якось він з молодою дружиною і сином, опинившись у рідному місті, вирішив побувати в домі, де колись жив. Біля дому його зустріли згорблені дідусь та бабуся. Чоловік попросився до них у гості, але старий відповів:

— Ми б прийняли вас як найдорожчих гостей, та, на жаль, ми такі бідні, що не маємо змоги запропонувати вам, вашій дружині й вашому сину належне харчування і постіль.

Чоловік дав стареньким гроші, наказав слузі принести найдорожчих наїдків, дров, свічок і зупинився з сім’єю у стареньких. Вдячні дідусь та бабуся не знали як їм і прислужити. Старий поливав воду на руки гостеві, а старенька стояла поруч із чистим рушничком…

За вечерею чоловік зізнався стареньким, що він їхній син. Не втримались батько й мати, розплакались, попросили в сина пробачення. Син їм пробачив, узяв до себе, і вони до самої смерті жили в теплі й достатку.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up