Про мудрого віслюка

Кримськотатарська казка

Жив колись давно в одному місті гончар. Був у нього старий, навчений досвідом, віслюк. Гончар дуже любив свого віслюка і щоразу, сидячи в кав’ярні за чашечкою кави, не пропускав нагоди похвалитися ним.

— Мій віслюк, хай подовжить Всевишній його дні, в сто разів розумніший від слуг нашого повелителя падишаха!

Тим, хто не вірив йому, він пропонував битися об заклад: вантажив на свого віслюка горщики і глечики та й виводив його на шлях. Через годину сперечальники приходили на базар, а віслюк зі своєю поклажею уже чекав господаря в гончарному ряді!

Одного разу повантажив гончар свій крихкий товар на віслюка і вирушив на базар. Дорога пролягала повз падишаховий палац, що стояв над річкою, над якою вивищувався міст. А вже за мостом починався базар і знаменитий іподром, на якому щороку влаштовували перегони найпрудкіших у державі скакунів. І щороку сам падишах був присутній на цих перегонах.

Йде гончар і гонить попереду себе віслюка, навантаженого дзвінкою глиною. Біля входу на міст він заплатив за прохід срібний дирхем і ледве наздогнав віслюка, як той провалився ногою в щілину, упав, на нього наштовхнувся гончар і, звичайно ж, весь їхній вантаж, весь посуд — на дрізки!

Довелося гончару повертатися додому з порожніми руками, і цілий місяць сім’я їла тільки хліб та воду. Через місяць гончар повантажив на віслюка новенькі горщики та глечики і знову вирушив на базар. Та як тільки вони дійшли до мосту — віслюк став як укопаний! Господар його вмовляв, тягнув за повід, штурхав попід боки — але віслюк не зробив ані кроку вперед!

Розізлився гончар і давай гримати на віслюка:

— Ах ти, вперта тварюко! Я розумію, що ти в сто разів розумніший од візирів нашого падишаха, хай Аллах продовжить його царювання! Але ж ти повинен розуміти, що вдома немає ні крихти хліба! Чи не хочеш ти, щоб я просив, стоячи на мосту, милостиню чи заліз кому-небудь до кишені? Це наші дурні візирі можуть грабувати нас за кожен прохід мостом і не піклуватися про його стан!

У цей час на балкон свого палацу вийшов сам падишах і почув, як погано відгукується про його візирів якийсь там бідний гончар. Падишах розізлився і наказав привести крикуна.

Привели гончара, поставили перед падишахом на коліна, а той йому й каже:

— Хто дозволив тобі ображати моїх вірних візирів? Як ти можеш порівнювати свого облізлого віслюка з цими мудрими людьми! — і наказав варті всипати цьому зухвалому нечестивцю сто палиць і кинути його в зіндан!

Та не злякався гончар падишахового гніву і каже:

— О наймудріший з мудрих володарів! Адже я неспроста кажу, що мій віслюк, хай буде благословенний час його народження, розумніший, аніж твої улюблені візирі. Повір, що моїми устами говорять ангели, які літають над твоїм палацом. Їхав я місяць тому на своєму віслюку через міст — і проломився під ним прогнилий настил. Віслюк ледве не поламав собі ногу, я розбив голову, а всі мої глечики розлетілися на дрізки! Відтоді мій мудрий віслюк, як ти бачив сам, не погоджується ступити ногою на цей міст. На нього не діють ні ласка, ні погрози. Більше того, це він напоумив мене, що незабаром у нас розпочинаються кінні перегони на іподромі, змагання найпрудкіших та найспритніших вершників. І що ти, о ясновельможний, на своєму, подібному до блискавки, скакуні помчиш по цьому мосту, поспішаючи на свято. І не дай, Аллах, нехай береже він твоє дорогоцінне життя, потрапить твій улюблений скакун копитом у гнилу деревину на мосту — впаде, поламає собі ноги, а наша благословенна країна залишиться без свого славетного повелителя. Адже це слуги візира збирають за проїзд по мосту не одну тисячу дирхемів упродовж білого дня. То хіба ж не можна було досі, виявляючи турботу про твою безцінну особу, поміняти настил? І як я можу після цього порівнювати свого мудрого віслюка з цими дурнями, котрі думають лише про власні кишені!

Вислухав падишах гончара і наказав слузі збігати на міст і перевірити, чи правду той каже. Слуга збігав і, повернувшись, підтвердив мовлене гончаром.

Нічого не залишалося падишаху, як погодитися з гончаром. Падишах щедро нагородив його і відпустив з миром.

Подейкують, що на мосту за одну ніч зробили новий настил з міцних, як залізо, дубових колод, котрі пережили не тільки самого падишаха, а й усіх його наступників!


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up