За дев’ятьма горами та сімома морями жила-була хитрюща лисиця. Якось їй закортіло поласувати домашньою птицею.
Взяла вона собі на спину порожній міх і подалася в село.
Ішла вона, довго ішла, озираючись на всі боки, аж поки надвечір дійшла до крайньої хати й постукала у вікно.
— Хто стукає у вікно в такий пізній час? — спитали із хати.
— Я лисиця, нещасна мандрівниця. Пустіть мене до хати переночувати, згляньтеся наді мною!
Господар і господиня, лагідні й добрі люди, пожаліли лисицю і впустили її до хати. Навіть нагодували. Лисиця подякувала господарям і вмостилася на лаві, а міх поклала під лаву.
Та перш ніж господарі полягали спати, хитра лисиця сказала:
— А чи не вештаються, бува, у ваших краях злодії? В моєму міхові під лавою — вгодований півень. Я боюся, щоб його не поцупили.
— Спи спокійно, в моїй хаті ще ніколи нічого не пропадало! Не турбуйся,— відказав господар, а сам усміхнувся й подумав: «Яка дурна лисиця! Ніхто не чіпатиме її півня».
Коли вранці господарі прокинулися, лисиця загорлала:
— Ой-ой-ой! Вкрали мого вгодованого півня!
Господарі заспокоювали лисицю, запевняли, що ніхто не міг поцупити з міха півня. Він, певно, вибрався сам і заховався десь у хаті.
Обшукали вони хату раз, обшукали другий, але півня, звичайно, не знайшли.
Соромно стало господареві, що в його хаті вкрадено півня, та й лисицю шкода.
Що було робити господареві? Пішов він до курника, спіймав найбільшого півня та й віддав його лисиці, аби тільки вона замовкла і чимшвидше забралася геть.
Лисиця запхала півня в міх і чимдуж чкурнула до лісу.
Сіла вона на галявині й смачно поснідала отим півнем.
Надвечір хитра лисиця подалася до іншого села. Підійшла до крайньої хати й постукала у вікно. В цій хаті теж мешкали добрі люди, вони пустили лисицю переночувати.
Перед сном лисиця сказала:
— Люди щирі, люди добрі, у міхові в мене вгодована гуска. Чи не вкраде її хтось часом?
— Отакої! — вигукнув господар.— В моїй хаті ще ніколи нічого не пропадало!
На світанку, ще й роса не випала, лисиця зчинила галас:
— Ой-ой-ой! Вкрали мою вгодовану гуску!
Обшукали всю хату, але гуски, звичайно, не знайшли.
Соромно стало і цьому господареві, що в його хаті вкрадено гуску. Пішов він у сарай та й приніс лисиці найжирнішу гуску, аби тільки вона не ридала гіркими слізьми.
Лисиця зраділа, що знову перехитрувала господаря, запхала гуску в міх і чкурнула до лісу.
По дорозі вона разів із десять розв’язувала міх, аби переконатися, чи там гуска.
Третього вечора лисиця підійшла до крайньої хати третього села і знову постукала в вікно. Її пустили.
Перед сном лисиця мовила господареві:
— Я поклала під лаву міх. Дуже хвилююся, щоб його не вкрали, бо там — угодоване порося.
— Спи спокійно, лисичко,— відказав господар.— Хоч би що було в твоєму міхові, в моїй хаті воно не пропаде.
Ледве дочекалася вона світанку й заголосила:
— Ой-ой-ой! Вкрали моє вгодоване порося!
Дарма заспокоювали, дарма вмовляли господарі лисицю — вона ще голосніше ридала: мовляв, яке ж гарне, яке тлустеньке поросятко в неї вкрали!..
І цей господар пожалів лисицю та й віддав їй своє порося.
Лисиця сунула у міх порося і щодуху побігла до лісу. Зупинилася на зеленій галявині, розкрила міх та й почала милуватися поросятком. Вона була сита, тож вирішила, що з’їсть його згодом. Однак, лисиця була дуже пожадлива. Надумала вона видурити в людей цілу свиню.
Йшла лисиця, довго йшла з міхом на спині. Аж увечері підійшла до якогось села й знову постукала у вікно крайньої хати.
— А чи не вкрадуть тут мою вгодовану свиню? Вона — в міху під лавою,— сказала лисиця перед сном.
Глянув господар на міх і побачив, що туди не влізе вгодована свиня. Та він нічого не сказав, ліг собі спати і міцно заснув.
А лисиця вийшла на подвір’я і смачно повечеряла поросям.
Ледве засіріло, як вона зчинила галас:
— Ой-ой-ой! Вкрали мою вгодовану свиню!
Господар одразу зрозумів, що' до чого. «Оце так хитра лисиця! Стривай, я тебе провчу!» — подумав він і сказав:
— Не голоси, лисичко, не ридай, бо розбудиш усе село, і люди дізнаються, що в моїй хаті вкрали свиню. А я тобі замість однієї подарую двох угодованих свиней. Дай-но свій міх — я покладу туди свиней і міцно зав’яжу.
У господаря були два лютих пси. Запхав він отих псів у міх, міцно зав’язав мотузкою, покликав лисицю й піддав їй на спину міх із собаками.
Зігнувшись під ношею, лисиця почвалала до лісу.
Сонце підбилося високо в небі, коли лисиця, вкрай стомлена, доплентала до зеленої галявини. Сіла вона під могутнім дубом і почала розв’язувати міх, щоб глянути на свиней.
Тільки-но вона розв’язала міх, як звідти вистрибнули два лютих пси й кинулися на лисицю.
Перелякалася лисиця, помчала куди дивилися очі.
Пси якийсь час гналися за нею, а потім відстали. Вони повернулися до свого господаря, і той досхочу нагодував їх за те, що провчили лисицю.
