Край невеличкого села жив собі чоловік на ім’я Кіжаван. Був він дуже бідний, не мав ніякої рідні. Та Кіжаван не журився, бо серед звірів і птахів у лісі було в нього багато друзів. А хіба журиться той, у кого багато друзів?..
Якось розгулялася страшна гроза, і блискавка вдарила в хату одного працьовитого чоловіка. Все його, добро згоріло, залишився тільки величезний чавунний казан — такий міцний, що навіть вогонь його не взяв...
Жили в селі два сусіди. Першого звали Джармабудхі — тобто Той, у кого добро на думці, а другого Папабудхі — тобто Той, у кого зло на думці. Одне слово, Добродум і Злодум...
Сталося так, що один багатий чоловік зненацька втратив своє багатство і став злидарем. А щоб не померти з голоду, треба було шукати якоїсь роботи. Але де ви бачили, щоб багатій, навіть і колишній, став жити чесною працею! Так було і з оцим нашим багатієм. Посидів він голодний день-другий, а тоді твердо вирішив...
В одному селі над морем жив селянин, такий завидющий, такий жадібний, що годі іншого такого пошукати. Якось заманулося йому кокосових горіхів; узяв він рупію й подався на базар. Зайшов до першої-ліпшої крамнички та й питає продавця...
Якось сова сіла на дах царського палацу і в садку, на високій пальмі, побачила солов’я. З подивом помітила сова: кожен, хто проходить повз нього, низько, до землі вклоняється...
У ветхому курені на березі річки жили собі старий і стара. Перебивалися сяк-так: старий рибу в річці ловив, а стара ту рибу варила чи смажила. Як не щастило зловити нічого, то й голодні сиділи...
Зустрілися якось і потоваришували шакал та верблюд. Такими друзями стали, що, здавалося, й водою їх не розіллєш. І от одного разу, коли вони гуляли понад річкою, шакал каже верблюдові...
Мале шакаленя, зголоднівши, якось прибрело до річки, бо від свого розумного батька не раз чувало, що там можна завжди знайти поживу. Воно й не здогадувалося, що в тій річці живе страшний і ненажерний крокодил. Не передчуваючи лиха, шакаленя бродило понад річкою й шукало хоча б малесенької рибинки або крабика...
Жив у селі, край дрімучого лісу, дроворуб. Щодня ходив він у ліс, набирав в’язку дров, завдавав її собі на спину й ніс до ближчого містечка продавати...
Було це дуже давно. Так давно, що люди забули навіть ім’я того брахмана, про якого мовиться в казці. Зате добре пам’ятають ім’я його слуги. А звали слугу Нанаваті...
Якогось спечного дня подорожній ішов з одного села в інше і побачив тінистий, чарівний гай. Серед гаю росло крислате мангове дерево. Віття й листя його було таке густе, так поспліталося, що жоден промінчик палючого сонця не пробивався крізь зелене шатро...
Знайшов якось горобчик горошину. Клюнув раз, клюнув другий — ніяк не розклює. Взяв він горошину в дзьоб і полетів до млина молоти. Та от біда: застрягла горошина в жорнах! Дістає її горобець і так, і сяк — нічого не виходить...
Лютий і жорстокий тигр попався якось у пастку. Він ревів і метався в клітці, ламав залізне пруття — та все було марно. І коли він уже втратив останню надію вирватися, на його щастя, саме проходив один чоловік. Тигр, побачивши його, стрепенувся, жалібно завуркотів і мовив...
Несла якось ворона у дзьобі мишеня, яке спіймала на полюванні. Коли вона пролітала над лісом, ненароком випустила свою здобич. А в лісі тому жив один чоловік, що вмів робити всякі дива,— чарівник. І мишеня впало якраз йому до ніг...