У давнину сова літала усюди вдень і нічого не боялася. У ті часи була вона малярем. Прилітали до неї різні птахи, і вона їх фарбувала у ті кольори, в які вони тільки побажають: у червоний, синій, бірюзовий, жовтий…
Побачив це ворон і позаздрив. Був він великим чепуруном, і закортіло йому, щоб сова пофарбувала його в найкрасивіший колір. Полетів він до сови:
— Пані сово! Пані сово! Пофарбуй мене, будь ласка, у якийнебудь особливий, небувалий колір, якого немає у жодного птаха. Я хочу весь світ вразити своєю кр-расою!
— У-гу, у-гу, добре! — погодилася сова.
Довго сушила вона собі голову, в який же колір ворона пофарбувати! Нарешті посадила вона ворона в горщик з найкращою чорною-чорною тушшю. Потім витягла сова ворона з горщика і каже:
— Ну, тепер немає тобі рівного серед птахів!
Зрадів ворон, поспішив до дзеркала помилуватися, у який же колір його пофарбували. Подивився, та так і зойкнув. З голови і до самого кінчика хвоста зробився він чорним-чорним, і не розбереш навіть, де очі, де ніс!
Розлютився ворон:
— У який це ти колір мене пофарбувала, негіднице?
Почала сова виправдовуватися:
— Ти ж сам хотів, щоб я тебе пофарбувала в небувалий колір, якого немає у жодного птаха!
— Ну, начувайся! Тепер ми кревні вороги! — люто закаркав ворон. — Я тобі помщуся!
Відтоді сова вже не літає при світлі. Боїться сова помсти ворона, тому і ховається вдень.
