В одного чоловіка — вірте чи не вірте — було вісімнадцять дітей. А родина жила дуже бідно. Прийшла весна, і вигріло сонечко. Діти повиходили із хати — і кожний міг побачити, які вони дрібні. Люди дивилися на них, мов на якесь чудо. Раз приїхав у село сам цар. Його впізнали здалеку, бо в коней усі ноги були до колін […]
Був раз де не був молодий вівчар. Він мав дев'яносто дев'ять овець і три барани: такі барани, що вовна на них була золотяна. Пишався вівчар сим багатством і думав: добре б оженитися...
Один хлопець ріс без батька й матері. Був круглий сирота. Тому він мусив жити у чужих людей, служити у ґаздів. Та якось там дочувся, що леґінів вербують до війська — беруть нараз на дванадцять років. Хлопець не радився нічого — пішов до вербувальників. — Як пишешся? — Вандруг… То була вся бесіда. Його перебрали у вояцький одяг, […]
Була собі цариця, і в неї не було дітей зроду. Сказали їй знахарі: коли б зловили щуку велику, взяли зварили щучину голову (саму голову), і щоб вона з’їла. Вона так і зробила, а через рік породила вужа. Той вуж відразу заговорив, як народився...
Одному шевцеві дуже захотілося увидіти світу. От він поманджав, куди очі дивилися. Ішов день, два, три, а на четвертий — став, бо дуже зголоднів. Увійшов до хати якогось газди. Там якраз сідали до обіду. Господар спитав гостя...
Жив, де не жив, дуже пихатий цар. Думав, що він верхній на цілому світі. А в ті часи незмінно було літо. Цар захотів скупатися. З великої гордості він ходив один. І тепер теж не кликав нікого. Прийшов до річки, роздягнувся, зложив одяг на сухому березі та й поліз у воду. Ну, купався, скільки вже купався, але коли вибрався […]
Жив де не жив один багатий граф. Мав він немало доброї землі, мав немало пустої, мав лісу, саду і пасовища, а худоби — видимо і невидимо. Граф любив ходити на полювання. Днями, тижнями блукав з рушницею по лісах і полях. Та ніколи не заходив до Страшного лісу, звідки ніхто не міг вийти. Коли постарів, маєток передав […]
У бідній родині виріс один син, якого звали Юрою. Він мав уже вісімнадцять літ і тому зарокував[1] до війська. А в ті часи служилося по дванадцять років. Хлопець не журився, бо він дома тільки бідував, а у війську жив собі незгірше. Він служив і дуже справувався біля військової команди. Та невдовзі, як зарокував, сталася війна. Юра […]
Були колись сусідами два парубки — Степан та Іван. Один багатий, другий бідний. Бідний легінь мав дуже файну дівчину аж на краю села. А багатий не знав куди дітися — нудно було йому одному. Якось він спитав...
Жили собі чоловік і жінка. Вони були бідні — мали тільки одну корівчину. В них народилася дитина, і чоловік пішов до попа, аби охрестив її. Піп, який дер з живого і мертвого, заправив такі гроші, що чоловік зашкрябав потилицю: — Бійтеся бога, отче, де я візьму вам такі гроші? У мене коло хати — одна корівчина. Піп подумав […]
Жили дід та баба. Їх життя минуло в добрій злагоді, і на старість не засмучували б, якби мали дітей. Але не було в них ні хлопчика, ні дівчинки. І не мали з ким поговорити. Якось дід пішов до калини і вирізав сопілку. Подув у неї і почув дитячий голосок: — Грай, грай, діду, грай, І мене […]
Одна жінка мала дурного чоловіка, що звався Іваном. Якось його послала у млин — дала змолоти віко[1] жита. І наказала, щоб вернувся, коли погода буде ні ясна, ні хмарна. Іван зібрався до млина, прийшов, змолов жито і вичікує, коли буде пі ясно, ні хмарно. Та й видивив, що мельник із кожного віка бере собі мірку. Ще й […]
Був один цар — писався Лазаровичем. А той цар не мав довго дітей. Та от його жона завагітніла, і він хотів знати, що народиться — чи хлопець, чи дівчина...
