Жили собі в давнину в одному аулі дід та баба, і був у них єдиний син Абзаліл. Дід та баба жили дуже бідно. Не було в них ні худоби, ні іншого достатку. Скоро старі повмирали. Маленький Абзаліл залишився один. Від батька зостався йому лише жмуток лика...
На відрогах старої гори Урал був один башкирський аул. Жив у цьому аулі чоловік з жінкою; бідне було їхнє життя — ні худоби, ні птиці в них не було, а хліб тоді сіяли тільки багаті, і то дуже рідко. Важко жилось біднякам, жили тим, що крадькома ловили рибу і збирали ягоди...
Колись, дуже й дуже давно, жили собі дід та баба. І був у них син Амінбек. Батьки хотіли зробити Амінбека багатим купцем. Якось вони дали йому сто карбованців і звеліли йти вчитися торгувати. Амінбек не хотів бути купцем, а хотів набути знань в науках та мистецтві...
Одного святкового дня батьки послали свого маленького сина покликати гостей: «Клич ось такого дядька, ось такого дідуся, ось такого-то зятя...» І назвали йому так багато різних імен, що зразу й не запам’ятаєш...
Дружила курка з яструбом. Яструб часто прилітав до курки в гості і розповідав їй про те, як приємно літати високо в небі. І ось курці теж заманулося літати, але вище тину на, своїх крилах вона ніяк не могла піднятися...
Один ведмідь, коли він став дуже старим і не і міг уже полювати на корів і биків, не міг лазити по високих деревах, щоб красти звідти мед у бджіл, розвів курей і почав харчувалися ними...
Якось навесні зустрілися ведмідь, вовк, собака та заєць. Вони поскаржилися один одному на те, як то погано їм жилось узимку: було холодно і важко на прожиття чогось добути. От і почали вони проміж собою раду радити...
Колись дуже давно жили бабуся і внучка. Бабуся стала такою старою, що вже не могла працювати. А внучка була дуже лінива. З кожним роком бабуся ставала все старішою і кволішою...
Колись, в давно минулі часи, був в одному місті молодий цар. Незлюбив він старих людей і звелів усіх їх повбивати. Тільки один єгет врятував свого старого батька, заховавши його в підземеллі...
Жив на світі бідний пастух Чемід-Чудзін. З дитинства він сильним і спритним був, сильнішим від усіх своїх ровесників. А як підріс, так його і дорослі побоюватись і поважати стали. Знали всі, що нікому з них з силачем у бою не справитись: всякого він легко однією рукою переможе. Багато років пас бідний пастух Чемід-Чудзін отари багатія Чанара. […]
В часи давно минулі жила собі одна злюща-презлюща жінка. У неї було дві дівчини: одна — рідна дочка, друга — пасербиця. Пасербицю звали Гульбіка. Мачуха примушувала Гульбіку працювати день і ніч: прясти нитки, скубти вовну, прати білизну. Скільки б Гульбіка не працювала, вона не могла догодити мачусі...
Були собі колись старі дід та баба. За все своє довге життя дітей не мали. Був у них один лише собака, який звався Сарбай. Сарбай був гарний пес, і старі дуже любили його...
