Коли Балакирю доводилося бувати в Ізмаїлі, він обов’язково заходив до корчомки й купував сім плацинд. Не більш і не менш. — Послухай-но, Балакирю, чому ти завжди купуєш рівно сім плацинд? Відповів йому Балакир так: — Двома борг плачу, дві в борг віддаю, одну викидаю, одну дарую, а одну їм сам. Подивився на нього корчмар. Здивувався. […]
То була собі колись одна жінка. І мала вона три доньки. Багато доводилося працювати тій жінці, щоби й одягти, і взути, і прогодувати своїх доньок. А дівчата гарними зростали. І повиростали, та такі гарні, що й не скажіть — одна красива, а друга вродлива, а третя, як зоря… Повиходили всі вони заміж, роз’їхалися по різних селах, й зосталася […]
Жив собі в одному гірському аулі юнак-джигіт. Влучним стрільцем він був і найбільше у світі любив полювання. Настала пора тому юнакові одружуватись, а він не хоче. Яких тільки наречених мати не вибирала, а він все відмовляється… А мати у нього була вже в літах, хотілося їй на старості в домі помічницю-невістку мати, хотілося внуків поглядіти… Довелося […]
Жив собі мисливець в аулі Аглабі. То правда, що майже всі мисливці люблять прикрашати свої розповіді, та наш герой із Аглабі був аж надто хвальковитий. От повернувся він якось до себе в аул та й каже: — Всякі дива бувають на світі, але такого ще ніхто не бачив! Тільки подумайте, іду оце я над безоднею […]
Рибалив якось циган день і жодної рибини не спіймав. «Ну, хоча б сам дідько попався», — заремствував про себе циган, і в ту ж мить його поплавець заходив по воді й пірнув. Циган уперся ногами в берег і потяг вудилище. «Ото буде дітям на юшку!» — зрадів. Раптом хтось із води голос подає: — Цигане, не тягни […]
Був собі один розумний бідняк. Він міг завбачити, яка погода буде, якого приплоду від худоби сподіватися й багато іншого міг угадувати. В одного бая украли коштовності. Шукали їх, шукали — не знайшли. Найкращих шаманів приводили, найхитріших ворожбитів питали — все марно. Порадили баю розумного бідняка покликати. Привели бідняка. Бай велить йому дорогоцінності знайти. Бідняк і каже: — […]
За лісами, за морями, за високими горами жив страшний змій. Звали його— Великий Змій. Величезний він був, злий. Вогнем дихав, лапами провалля копав, хвостом гори перекидав. Від крику його за тридев’ять земель листя на деревах обсипалося і ріки пересихали. Розсердився якось Великий Змій на людей. Заревів, піднявся на весь зріст— і захопив з неба сонце […]
Жив хоробрий Вай на самому краю землі, в тундрі, коло моря. А море страшне було: велике, широке, хвилі по ньому ходили, під хвилями морські звірі жили. Вийдуть мисливці на промисел, по рибу чи за нерпою, — а з моря вигляне морж, або морський ведмідь, або кит— перекинуть човен, а мисливців на дно моря потягнуть. Боялись мисливці […]
