Правда це чи ні, але жив колись у невеликому селі старий батько з сином. Коли хлопцеві виповнилося десять років, батько тяжко захворів. Якось увечері він покликав до себе сина, погладив його висхлою рукою по голові й сказав...
Жив у одному місті хлопець. Звали його Та У. Був він розумний, кмітливий, поважав старших, тому бідний батько беріг його, як зіницю ока. Коли хлопцеві пішов десятий рік, у місті номер знатний чиновник. І його син звелів стражникам поховати разом з батьком ще якого-небудь чоловіка, щоб той слугував йому на тому світі...
Жила колись у селі дівчинка, яку звали Лі Жуй. Батько в неї помер, коли вона була зовсім маленька. От і залишилася вона вдвох з матір’ю. Жили дуже бідно, але дівчинка із самого малечку привчилася до роботи...
У глухому далекому селі жив хлібороб. І був у нього син. Високий, ставний, але надто вже ледачий, нізащо не хотів працювати в полі. Увесь час мріяв про те, як би йому прославитись та І стати героєм. Але як ти прославишся в маленькому селі? Довго розмірковував він, а тоді вирушив шукати щастя в чужих краях...
Відчуваючи наближення смерті, старий батько покликав до себе двох своїх синів і почав наказувати їм жити дружно, в мирі та злагоді і сумлінно працювати, як він сам працював усе життя. Менший брат стояв перед батьком, уважно слухаючи всі його напучення, а старший відійшов убік і лише кивав головою...
На піщаному березі далекого східного моря жив колись старий-престарий рибалка. Щоранку виходив він із своєї перехнябленої хатинки, сідав у човен і плив далі від берега ловити рибу. Та хоч як він старався, з уловом йому рідко щастило...
Колись давно біля підніжжя гір жили два брати. Старший брат одружився і почав ділити господарство з молодшим. Забрав усе собі, а молодшому дісталася лише мотика та солом’яний дощовик...
Згори Доугас, що на півдні Китаю, спадає довгий-предовгий водоспад. Коли глянеш на нього збоку, здається, ніби І дівчина стоїть на схилі гори, а з її голови донизу спадають довгі білі коси. Місцеві жителі називають цей водоспад Сивоволосим. Звідки взялося таке ім’я? Послухаймо, що люди про це кажуть...
Знаю наперед, юний друже, що не захочеш повірити в те, про що я зараз розповідатиму. Але зваж, що в казках усяк буває. Отож послухай уважно та поміркуй і, може, зрозумієш, для чого розумні люди придумали цю казку...
Старий дід усю зиму, щоб не сидіти без діла, плів з молодого бамбука капелюхи. А коли настало літо, вирішив понести їх у місто й продати. Взяв коромисло, попричіплював до обох кінців но кошику з капелюхами і вирушив у дорогу. До міста світ не близький, тож дід стомився і десь на півдорозі йому схотілося відпочити...
Є в повіті Чжуці провінції Чжецзян гора, яка зветься Хуан Туншань, тобто Мідна гора. Міді там, правда, ніхто не бачив, а от чому гору так назвали, про це ви довідаєтесь із цієї казки...
Жили колись у селі Пінцзивай мати з сином. Власної землі у них не було ні клаптика, тому мати щодня ходила в ліс но хмиз,— тим і заробляла на їжу, а син нас громадську худобу...
Давно це було. Неподалік від берега моря лежало невеличке село Люцзячжуан, а в тому селі жила вдова Лю з п’ятьма синами-близнюками. Хлопці були такі схожі між собою, що лише мати могла розрізнити їх. Але кожний з братів мав один якийсь талант...
Жив колись бідний хлопець на ім’я Малян. З самого малечку він мріяв про те, щоб навчитися малювати. Та от біда: не було в нього за що купити пензлика. Якось довелося йому йти повз школу. Зазирнув він у відчинене вікно і побачив, як учитель малює картину. Зайшов хлопець у клас і попросив учителя хоч на деякий час дати йому пензлика...
Колись у одній із глибоких ущелин великого гірського масиву поселилося сім злющих-презлющих вовків. Щодня, як тільки починало смеркати, вони виходили зі своєї схованки, спускалися в долину і, шукаючи поживи, простували до якого-небудь села чи містечка...
У невеличкому селі, на березі повноводої річки, жив колись вродливий, але дуже бідний юнак. Не було в нього ні батька, ні матері, ні близької рідні, от і жив він одинаком, працюючи на невеличкій ділянці землі, що дісталася йому в спадок від батька...
