Заприятелював якось один чоловік з ведмедем. Чимало допомагав йому ведмідь, аж поки мужик не розбагатів. Ото й кличе він ведмедя до себе в гості, а жінці загадує...
Було воно чи не було, а за старих часів жив собі один падишах, який наказав був усіх старих, чоловіків і жінок, заводити в пустелю і там їх покидати. А в одного з падишахових нукерів[1] саме був старий-старий батько. От одного разу взяв нукер собі на плечі старого батька й подався у пустелю, щоб там його кинути. […]
Було таке чи й не було, а жив собі колись один падишах. І наказав він, щоб усі його підлеглі відводили старих немічних людей в пустелю й там кидали їх напризволяще...
Був собі колись давно один юнак на ймення Сапа. Він дбайливо доглядав своє поле, і щороку йому стільки родило, що й між небом та землею не вміщалось...