Жила собі бабуся. Бідно жила, не було в неї нічого, лише одна коза. Та от унадилася до неї в комору хитра лисичка і стала молоко випивати. Тільки здоїть бабуся козу, переллє молоко в глечик, як воно десь і дінеться. Вирішила бабуся вистежити злодія. Поставила вона повний-повнісінький глечик, а сама заховалася й чекає. Аж гульк — прийшла […]
Давним-давно жили собі дід та баба. Дітей у них не було. Все життя сумували старі, чекали, щоб хоч один син у них народився. І ось одного разу з’явився бабі уві сні хазяїн лісів — Пігамбар. — Весь вік жили з старим дружно, а дітей у вас немає, — сказав Пігамбар. — За це на старості літ матимете ви […]
В одному стійбищі жив старий. А з ним укупоньці три доньки. Меншенька — найкраща, найрозумніша. Бідував старий. Чум у нього був дірявий, поганий. Одежі теплої мало. У великі морози сидів він з дочками біля вогню, грівся. Уночі вогонь гасили, облягалися спати, до ранку тремтіли від холоду. Якось у середині зими схопилася над тундрою велика хуртовина. День мете, другий […]
Давно-давно жили два брати. Один з них був чесний, а другий — брехун. Бувало, чесний розповість на ніхасі[1] яку-небудь бувальщину, і ніхто йому не вірить. А брехливий набалакає небилиць, і йому повірять. Чесному братові стало кривдно: — Дивно, коли я кажу правду, мені не вірять, а брехливим словам мого брата вірять. Піду я та розповім людям небилиці, […]
То ще, мабуть, за царя Гороха жили собі два ледарі. Пішли вони якось до лісу й побачили яблуню. А на Тій яблуні — смачні-пресмачні яблука. А тут якраз обом їсти захотілося. От один і каже: — Слухай-но, труснімо оцю яблуню, хоч яблук із’їмо. — Ото ще мені клопіт — дерево трясти. Давай ліпше ляжемо на землю, а яблуко […]
Жили собі в давні часи на світі два хани: хан Заходу і хан Сходу. Послав одного разу хан Сходу гінця з листом до хана Заходу, і було в тому листі сказане ось що: «Коли твої пастухи гнали табуни з гірських пасовищ у степ, мій на весь світ знаменитий жеребець, почувши тупіт, заіржав. Отже, приплід твоїх […]
Жили собі в дрімучому лісі дід та баба. Обом їм було по сто років. Всього у них було досхочу — і худоби, і одягу, і хутра. Не було тільки дітей. Дуже нудьгували старі. Пішов якось дід у ліс. Бачить— на галявинці стоїть стара гілляста береза. Не проста не була береза, а зачарована. Жила в її стовбурі […]
Жив у давнину багатий купець. Назбирав він грошей гак багато, що став багатший за всіх у нашому краю і зажив по-царському. Народ і прозвав його царем. Жив цей цар-хазяїн з своєю жінкою. Дожили вони до старості, жінка й померла. Поплакав старий купець, погорював, став жити сам. Та скоро знудився. Покликав він до себе своїх радників […]
Було це за тих часів, коли не заходив місяць, за тих далеких часів було, коли й сонце не заходило, коли ні літа, ні зими не було, коли на світ не народилися ми… Біля підніжжя білої гори стояв золотий палац. І жив у ньому сивобородий Ак-Каан — Білий Богатир — з жінкою Алтин-Ариг — Чистим Золотом. Багато років прожили вони […]
Жив собі бідний мисливець з жінкою. Був у них син Іванко. Погано жилося сім’ї: часто й поїсти нічого було Ось батько одного разу й каже Іванкові: — А що, синку, чи не піти тобі в люди на заробітки? Може, в місті ти більше виручиш, ніж у нашому лісі непролазному. — Добре, батеньку, — відповів Іванко, — як […]
Жила в глухому лісі одна бабуся. Якось раз взимку пішла вона до ополонки на річку по воду. Спустилась бабуся на лід, до ополонки нахилилась, берестяним відерцем води зачерпнула. І раптом бачить — кипить вода в ополонці, як у казані. Кипить, розхлюпується, навколо бризки летять. Здивувалась бабуся: — Що ж це таке? Стала вона в ополонку дивитись. […]
Це було ще тоді, коли ніхто не розрізняв, де казка, а де правда. Так от тоді жив собі султан Абдула. А столиця того султана була якраз біля моря. А в тій столиці та жив собі бідний рибалка. І звали того рибалку Девлетом. От Девлет іде собі щоранку до моря, сідає в човна та й закидає свої сіті, щоб […]
Зібрались якось діти ледь не з усього села, оточили Балакиря та й питають: — Балакирю, а чи то правду кажуть, що ти у нас усе знаєш? — Ну, це, діти, зовсім не так. Нема такого чоловіка на всенькому світі, щоб він усе знав. Дещо, звісно, я знаю. Питайте, що знаю — відповім, чого не знаю — промовчу. […]
Жив колись в одному аулі багатій, на ім’я Ізмаїл. Був він бундючний і жадібний, іншого такого пошукаєш — не знайдеш. Якось був він на званому бенкеті, напився бузи і поїхав додому один, без проводиря. їхав він, їхав та й став похитуватися в сідлі. А тільки-но заїхав у ліс, то так схитнувся, що гупнув з коня у глибоку […]
Жили колись в одному селі дід та баба; жили вони багато-багато років, а дітей у них усе не було. Дуже сумували дід та баба. Одного разу дід каже: — Ось що, бабо: нумо зробимо собі сина з тіста. — Зробімо, — погодилась баба. Замісила вона тісто, виліпила з нього чоловічка, загорнула в ганчірочку і поклала на […]
Зробив дід людину із глини. Зробив і поставив у себе під віконцем. Потім пішов до баби і каже: — Поглянь, яку я людину зробив. Баба глянула у вікно, а глиняний чоловік ожив. Злякалась баба й каже: — Що ти, діду, наробив? Адже він тепер уб’є нас! А за вікном уже чути; туп-туп-туп. Глиняник іде. Відчинилися […]
Давним-давно жив на світі славний джигіт на ім’я Оскюс-оол. Мешкав він зі своїм старим-старенним батьком у дрантивому чумі, і було в них тільки й того, що семеро кіз. Оскюс-оол пас тих кіз і доглядав батька, варив йому чай. Одного разу старому стало геть погано. Зажурився Оскюс-оол. — Не було мене на світі — ти мене породив. […]
Давним-давно це було. Серед дрімучого лісу, за вологими купинами, за волохатими ялинками жив Перя-богатир. На зріст він був з добру сосну. Сили — надмірної. Луб з двадцяти берез обдере, ремінь скрутить, навколо голови обв’яже — не сходиться ремінь на потилиці. Ось яка голова у Пері була! Вранці на полюванні попаде йому в око шишка соснова, — Перя її […]
Давно, кажуть, це було. Жили два мисливці в різних селищах. Одного звали Етувгі, другого — Айпанана. Вийшли вони раз кожен із своєї яранги і вирушили на полювання. Айпанана вислідив дикого олеия і застрілив його з лука, а Етувгі поставив пастку на вовка і піймав його. Здирає Айпанана з оленя шкуру та підхвалює: — В жодного оленя […]
Давно-давно це було. Одружився один юнак, і з’явилася в домі його батьків молода невістка. Настав час, за звичаєм, взятися їй за роботу. Показали невістці глечики — воду носити; показали ступу — просо товкти; показали казан — пасту[1] варити і звеліли: — Годуй тепер нас, невістко! Пішла невістка в саклю, де стояла ступа, нишком від усіх викопала біля неї […]
